Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Є така парафія



Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
31 August 2010 14:51
Священик Євгеній Пінчук

Чи пам’ятаєте ви вірш Т.Г. Шевченка про українське село? Так, саме той: «Садок вишневий біля хати, хрущі над вишнями гудуть…» У ньому відтворений один із найкрасивіших образів українського села… Широкі жовто-гарячі розлогі лани, білі хатинки виглядають серед зелених пишних садів. Поміж дерев видніється гніздо лелек, які є такими бажаними біля господарського угіддя… Ось таке воно - мальовниче українське село…

Саме таким є і село Коханівка, яке розкинулось серед широких квітучих долин Тернопільщини

Невеличке за кількістю жителів, але багате природною красою – це і широкі лани, і пишні ліси, і родючі сади… Воно завжди чимось вирізнялось з-поміж інших сіл Тернопілля. Чим саме? Напевно тим, що віддалено знаходиться від суєти міського життя; тим, що відчувається тут щось своє, рідне, а тиша і спокій завжди спочивають на вулицях цього мальовничого куточку…

Так історично склалося, що Коханівка знаходилась на кордоні Австро-Угорщини і Волині. Згодом західні землі України менше часу перебували під безбожною владою рад  і тому відрізнялись від східних країв побожністю. Традиції дідів і прадідів тут шанувалися. Від малого до великого, всі люди у святкові та недільні дні йшли до храму молитись. Ось чому ще за правління комуністичної влади в західних єпархіях Православної Церкви нараховувалося близько 1500 парафій, у той час як на Київщині — близько 30, а на Донеччині — 15.

У нашому селі люди також завжди ходили до храму, який практично ніколи не закривався. Ще далеко від села, по дорозі видніються білі бані куполів з хрестами величного храму, який першим зустрічає гостей села. Своєю величчю та красою він подібний до собору, що стоїть і оберігає спокій у цій місцевості.

Храму в честь Покрови Пресвятої Богородиці лише 100 років

Одні скажуть, що це багато. Інші вважають, що ні. Хтозна… Та 100 років це - 5 поколінь людей, і це не малий відрізок часу. За своє століття бачив він царські часи Російської імперії і період Австро-Угорщини; чорні дні німецької окупації і безбожні будні комуністичної влади. І стоїть цей свідок історії в наш час. Стоїть похмурий, непривітний, немов сумуючи за чимось…

А сумувати є за чим. Не так давно на просторах нашої держави прокотилася чорна хвиля церковного розколу. Новоутворена релігійна організація «Київський патріархат», зігравши на найболючішій струні наших громадян - національній свідомості, почала підбурювати людей і захоплювати православні храми, виганяючи вірян зі своїх святинь.

Не минула ця хвиля і наше село. В 2000 році, коли вся повнота Православної Церкви святкувала 2000-ліття Різдва Христового, на Свято-Покровській парафії відбувалася смута, неспокій. З’явилися серед односельців люди, що підбурили багатьох і силоміць захопили храм у селі. Розділились односельці, родини, сім’ї… Ті, хто лишився у Святому Православ’ї, з болем у серці почали звершувати свої богослужіння в старій невеличкій хатині.

А храм? Він опинився в руках тих, хто відійшов від святої віри, і лишився поза огорожею Святої Церкви

І стоїть він… Одинокий, сумний, неначе плаче за минулим, яке залишилось у спогадах. Дивлячись на цей храм, чомусь досить часто згадуєш храм із роману Олеся Гончара “Собор”. Там також стояв храм — величний, красивий, але занедбаний - сумний свідок історії. «Бережіть собори душ своїх…», — промовляє в цілковитій тиші він до кожного з нас… Напевно, багато в чому долі цих храмів подібні: і там, у романі, і тут, у селі люди не зберегли святиню в своїх душах, не зберегли «соборів своїх душ». І як наслідок - втратили храм кам’яний…

Милістю Божою ті люди, що залишились вірні Матері-Церкві, зберегли свою громаду і понад 10 років мріяли і мріють про свій власний храм… З благословення архієпископа Тернопільського і Кременецького Сергія було розпочато підготовку до будівництва святині. І вже зроблені перші кроки: виготовлено документи, знайдено проект храму, закладено фундамент…

І ось уже 22 серпня 2010 року архієпископ Тернопільський і Кременецький Сергій освятив капсулу і камінь під будівництво святині. Разом зі священиками був звершений «чин на основание нового храму», покладені мощі святого первомученика архідиякона Стефана, освячений хрест на місці майбутнього престолу…

Це значна подія в невеличкому селі

Зійшлись майже всі прихожани, щоб взяти участь в молитві перед початком будівництва, щоб взяти Боже благословіння на це святе діло. Бо, за словами архієпископа Сергія, «хоч ми і не звершуємо великих духовних подвигів, і не можемо похвалитися чимось добрим і святим, та ми віримо і сподіваємося, що беручи участь у цій святій справі – будівництві храму Божого – хтось копієчкою, хтось фізично, а хтось просто молитвою… цим спасемося і у вічності будемо прославляти Бога… Але будуючи дім Божий, не забуваймо насамперед будувати храм Божий у своїх душах, бо без духовного не може бути тілесного…»

Неможливо передати тої радості, що світилась на обличчях всіх, хто прийшов. У декого в очах були помітні сльози радості, радості від того, що таки дочекалися початку будівництва свого, рідного храму…

Але це тільки початок. І чекає нас ще багато роботи. Трудитись і трудитись: фізично і, головне, духовно… І тоді все, що неможливе людині, стане можливим у Бога…

Прихожани Свято-Покровського храму с. Коханівки Тернопільсько-Кременецької єпархії звертаються до всіх небайдужих до нашої біди православних християн з проханням будь-якої допомоги у будівництві святого храму. Ми віримо, що з Божою допомогою, спільними зусиллями нам вдасться звершити будівництво святині, нового храму. І люди, які стільки років не мали можливості помолитись у храмі, все ж таки увійдуть у власну святиню. Нехай будь-яка ваша допомога, браття і сестри, воздасться сторицею Господом не лише у земному житті, а й у вічності Царства Небесного…

З Божим благословенням і вдячністю настоятель і прихожани Свято-Покровської парафії Вишневецького благочиння Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви.

Наш контактний телефон - (097)549-07-49,

Фінансову допомогу ви можете надати на рахунок  № 26201603388943 у будь-якому відділенні Приват-Банк або А-Банк на імя настоятеля Пінчука Євгенія Валерійовича.

 

 

 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ
 Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ

Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Свято-Покровська громада с. Коханівка на Тернопільщині: бережіть собори своїх душ

Чи пам’ятаєте ви вірш Т.Г. Шевченка про українське село? Так, саме той: «Садок вишневий біля хати, хрущі над вишнями гудуть…» У ньому відтворений один із найкрасивіших образів українського села… Саме таким є і село Коханівка, яке розкинулось серед широких квітучих долин Тернопільщини.



Рубрики: Є така парафія | Є така парафія |

3807 переглядів / Коментарів: 6


Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Виталию

Ну что за бред вы несёте! Причём здесь понятие русского мира?!.Как послушать раскольников из "КП" и некоторых униатов, то у нас,в УПЦ МП,в наши церкви на Западной Украине одни "комсомольцы" ходят. -- Что и близко не соответствует действительности. Я сам прихожанин УПЦ МП в Ивано-Франковске, так что знаю о чём пишу: есть у нас и русско-, и украиноязычные, как "советские", пришедшие к вере, так и местные -- люди с иной ментальностью,но находящиеся вместе с нами в одной Церкви.Причём,если прихожан наших двух церквей Франковска ещё худо-бедно можно списать на русских (хотя,если подходить объективно -- и то не получится), то,к примеру, в Пробийновке и других местах на Верховинщине, где тоже есть наши храмы -- где вы там русских найдёте?!. Дело отнюдь не в "гостях из Москвы" -- вы или сами не в курсе, или нагло врёте! Ибо причиной здесь а) образование раскола вообще, б)вопиющее невежество подавляющей части населения по части экклезиологии, сотериологии и церковной онтологии (церковного учения о Церкви, спасении и бытии) + истории Церкви, в)то, что частью населения национальное и этнические элементы ценятся наравне с божественным, или даже более + русофобия и национализм, -- чем организаторы раскола и пользуются, в)поддержка раскольников властями ряда регионов, которые всячески дают понять, что раскольники "гораздо равнее" г) сотрудничество раскольников с организациями типа "УНА-УНСО","Тризуб", ВО "Свобода", которые помогают выбивать нас из наших храмов, д)неосведомлённость людей об обстоятельствах возникновения нынешних расколов и их предшественников("саморукоположение" Лыпкивского со товарищи, отрицание Лыпкивским монастырей и монашества -- о чём "скромно" умалчивают нынешние автокефалисты и КПшники: они ведь признают Лыпкивского творцом "национальной украинской церкви", а от его грубейших нарушений церковных установлений никто из них никогда,никак и ни в какой форме ещё не отказался и не признал их чем-то неправильным...), е)восприятие значительной частью людей Церкви на весьма поверхностном уровне, ж)неготовность наших иерархов, священников и прихожан, да и всей Церви в целом, -- к такому развитию событий, неумение вести эффективную полемику с раскольниками, неумение почувствовать "болевые точки"(сердцевину проблем, то что является причиной, а не следствием, -- образно говоря, -- найти, где лежит "Кащеева смерть" ;)...), неумение почувствовать нестыковки украинского и русского "культурных кодов" и,как следствие этого,-- неумение их уврачёвывать; неумение грамотно и профессионально нейтрализовать "свідомую" антирусскую и антиправославную пропаганду (в качестве примеров оной -- воспевание и раздувание значения Конотопской битвы с вкладыванием "подстрочного" смысла "Ну шо, клятые москалюги, а хорошо мы вам тогда рыло начистили?!.", миф о непризнавании поместными Православными Церквями автокефалии Московской Митрополии и др.), неумение активно формировать пласт украинских богословских культуры, языка и культурной среды, а также сформировать и сделать привлекательной для западных украинцев православную идентичность в единстве с Московским Патриархатом...К нам даже греко-католики переходят, хотя это явление не массовое(статистики,как и миссионерства, никто не ведёт). Люди к нам приходят, но на данном этапе это происходит стихийно...

Я так думаю

 

Да, Гость, Вы
правы. О русском мире и 10 лет, и год назад никто и не слыхивал. Идея эта новая,
привнесена из вне...

А почему эти люди
раскололись? Жили себе мирно, Богу молились. И вдруг узнают, что молятся-то не
в родной Украинской Церкви, а Церкви Московского Патриархата. Решают исправить
эту ошибку. Пастырь против. Начальство в области против, бородами вертит. А
овечки Божьи в селе за! Видит тогда начальство – ничего не поделать. Приезжают
туда – находют парочку-вторую почаевских семинаристов и вокруг них начинают
вертеть идею о проклятии (так анафему прозвали!) и благодатности-безблагодатности.
Но не тут-то было. Паства в упор против. Тогда начинают сорить этих людей между
собой (матерей и детей, братьев и сестер). А посорившись они долго еще будут
врагами. НО ТОГДА ГАРАНТИЯ И ОЧЕНЬ ДОЛГОГО СТОЯНИЯ В ВЕРЕ – ТОБИШ ПРИВЕРЖЕННОСТИ
КАНОНИЧНОСТИ МОСКОВСКОЙ ЦЕРКВИ. От этого не то что больно, за такие дела к уголовной
ответственности надо!

Та же история в
Мусоровцах. Все было тихо-мирно, пока не пожаловали гости из Москвы в Почаев.
Батюшка безо всяких задних мыслей предложил людям поехать попреветствовать
высокого гостя. И тут паства узнает: «та ми ж у Московській Церкв
і». А до этого никто и не знал о своей
канонической принадлежности. Все молились без патриархов, - только за Отца
нашего митрополита Владимира и местного епископа.

И еще. А чему
учил этих людей в Коханивци бывший настоятель 15 лет, что люди в результате
бороду ему рвали, об этом надо еще подумать? Это же надо было так проповедовать
любовь и милосердие, чтобы паства не пощадила своего пастыря. А где он сейчас-то,
пастырь овец? Почему там новый священник?

О том что батюшка
поделит статистику села 50 на 50 я и не сомневался. Так было и с соседними
Мусоровцами – сначала говорили о большинстве МП, потом о половине, о трети, о
меньшенстве, а в результате – оказалось в храме один батюшка да староста, и
кучка приезжих. Такую статистику очень часто наводют в УПЦ. Разве пастырь
данного села не знает точных данных о пастве? Или просто их лучше не
публиковать. А почему бы сразу не ответить честно на вопрос. Зачем лукавить?

И еще: «у селі
люди не зберегли святиню в своїх душах, не зберегли «соборів своїх душ». І як
наслідок - втратили храм кам’яний» - о чем эти слова? О том, что люди этого
села безбожники, хохлы-дураки, у которых душа опустела и храм потеряли? Я бы
советовал батюшке к своей пастве чуть вежливее относиться!

Простите все за
резкость. 

 

 

 

Отец Евгений, остался вопрос:

Отец Евгений, остался вопрос: в старом храме служба не ведется? Он всё время закрыт? или там служат КП? И какова численность прихода КП и Вашего? Спасибо.

На данний момент храм

На данний момент храм належить громаді УПЦ КП, яка звершує там свої богослужіння. Чисельність населення села не велика, приблизно до 200 дворів. Відносно приходів, то приблизно половина села відносить себе до громади УПЦ КП, половина до нашої громади. Спаси Господи. 

Господи, как больно. А ведь

Господи, как больно. А ведь тут плакать надо. Этих людей специально разделили, посорили, разбили семьи, чтобы окончательно утвердить в злобе друг на друга. Теперь это новое стадо, оставив храм-красавец и обвинив своих родных земляков в национализме и патриотизме очень долго "не предаст Москву". Вот вам и идея русского мира: разделяй и властвуй! 

Не те, кто оставил храм, виноваты...

Но причем тут русский мир?!? раскол в этом селе произошел ровно 10 лет назад,когда этого русского мира и в помине не было... А люди страдали... И как назвать тех, кто побил своих же односельчан, сыпал песок в глаза. Священнику, который около15 лет прослужил в них, они рвали крест с груди, бороду... Этому их Христос учил? Мне, кажется, Виталий - вы не правы... Не те, кто оставил храм, виноваты... Конечно, плакать нужно, что такое произошло, молиться Богу, чтобы Он обьединил всех нас. Но пусть это будет мирным путем, а не тем, по которому они пошли - силой и наглостью... Ведь Христос на суде будет спрашивать нас, делали ли мы добро ближнему своему, накормили, одели, проявляли ли любовь... а где здесь любовь?!? Вы хотите молиться - пожалуйста, забрали храм, ну вот и молитесь... а те, кого выгнали, они ведь тоже имеют право на свой храм,что в нем молиться...

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Статті цього автора


Найцікавіше з архівів сайту
Душа города
19 May 2008




Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru