Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Довідкові матеріали


М. Й. Мікешин. Пам’ятник Богданові Хмельницькому (листівка кінця XIX — початку ХХ ст.ст.)


Кожен пам’ятник має відображати певну ідею…
21 March 2010 19:32
Володимир Моїсеєнко

21 лютого виповнилося 175 років від дня народження скульптора і художника, чиї роботи, безперечно, закарбувались у пам’яті тих, хто бачив їх хоча б раз. Хто бував у Києві, Санкт-Петербурзі або Великому Новгороді, обов’язково запам’ятав величні, сповнені експресії монументи Богдана Хмельницького, Катерини ІІ, “Тисячоліття Росії”. Навіть у таких багатих пам’ятниками історії й архітектури містах ці творіння видатного скульптора не губляться серед інших шедеврів, а роблять вагомий внесок у їхній неповторний вигляд.

У квітні 1859 р. у пресі було оголошено програму конкурсу на подання проекту монумента в ознаменування тисячоліття Російської держави, святкування якого повинно було відбутися відповідно до літописної традиції у 1862 р. За задумом організаторів конкурсу, двома єднальними ідеями історичного розвитку Росії, відображеними у пам’ятнику, мали стати: “зображення віри православної як головної основи моральної величі руського народу” й “ознаменування поступового, протягом тисячі років, розвитку Держави Російської”, причому перша ідея була провідною. Незважаючи на короткий термін підготовки — шість місяців — на конкурс було подано 52 проекти, причому анонімно, під девізами. Створена при Академії мистецтв Конкурсна рада віддала перевагу проекту 24‑річного випускника Академії мистецтв Михайла Йосиповича Мікешина. Лише за рік до цього він із відзнакою закінчив Академію, отримавши велику золоту медаль за картину “В’їзд графа Тіллі до Магдебурга” і право на шестирічну пенсіонерську поїздку за кордон, якою знехтував задля роботи над пам’ятником.

І ось такий успіх! Мікешин згадував, що під час роботи над проектом надзвичайно складного барельєфа для цього пам’ятника він звернувся по допомогу і пораду до всіх найвідоміших істориків та письменників, як-от Соловйов, Костомаров, Погодін, Срезневський, Гончаров, Тургенєв, Майков, Полонський та інших, які по четвергах ввечері збирались у його майстерні.

Живо змальовує художник участь у цих обговореннях свого друга Тараса Григоровича Шевченка: “…на всіх цих зборах незмінно був присутній і Тарас Григорович, а іноді й брав участь у дебатах. При цьому він бував особливо тактовним і стриманим у висловлюваннях, хоча часто й дуже помітно хвилювався, так що не міг спокійно всидіти на місці, нервово ходив взад і вперед, похмуро поглядаючи з-під густих брів своїми світлими очима. Так він заряджався цілий вечір, вичікуючи, доки розійдеться по домівках втомлена дебатами компанія. Ось тут і починалися його протести — спочатку лаконічні, уривчасті й цинічні, а чим далі — тим палкіші, виваженіші й полум’яніші… Гігантська статуя імператора Петра I, як привид, просто гнітила його, так що, впадаючи у пафос, він закінчував часто поетичною декламацією до глиняної статуї імператора. Багато було у його висловлюваннях перебільшень і жовчі; але перечити йому у такі хвилини — було неможливо, і я мовчки милувався ним…”.

“Не знав ще тоді старий Тарас, що й сам він незабаром стане кандидатом” у число тих, хто був зображений на горельєфі. Після кончини Кобзаря 10 березня 1861 р. Мікешин, складаючи на прохання Академії наук ескіз горельєфа для місяцеслова (календаря) на 1862 р., включив до цього ескізу Гоголя й Шевченка. Коли місяцеслов вийшов друком, головноуправляючий шляхів сполучення і публічних споруд, відповідальний за будівництво пам’ятника, зажадав від Мікешина пояснень, на якій підставі він включив цих письменників. Доказів Мікешина урядовець не слухав. Тоді, бажаючи довести, яке велике значення мають Шевченко й Гоголь для розвитку російської культури й оминувши всі інстанції, Мікешин звернувся з апологетичним листом безпосередньо до імператора Олександра II. Але цар залишив у списку тільки Гоголя. “Не пощастило” не лише великому Кобзареві. Ще раніше зі списків були виключені поет Кольцов, драматичний актор Дмитревський, письменник і відомий дипломат свого часу Кантемир, видатні російські архітектори: Вороніхін, Захаров, Баженов, Казаков і навіть знаменитий флотоводець, адмірал Федір Ушаков…

Величний монумент було урочисто відкрито 8 вересня 1862 р. На знак подяки за прекрасно виконану роботу М. Й. Мікешин був відзначений золотим лавровим вінком, нагороджений орденом і отримав чималу довічну пенсію.

За проектами М. Й. Мікешина було створено пам’ятники героям Севастопольської оборони адміралам Нахімову, Корнілову й Істоміну на Малаховому кургані, адміралу Грейгу й матросові Шевченку в Миколаєві, Мініну і Пожарському в Нижньому Новгороді, Олександру II у Ростові-на-Дону. Він — автор проектів масивних скульптурних дверей до гробниці князя Дмитра Пожарського в Суздалі, скульптурних композицій для оздоблення кількох кораблів‑броненосців російського флоту.

Популярність чудового художника швидко зростала, досягнувши світових масштабів. Із 1864 р. йому замовляли пам’ятники держави Європи й Америки. У Лісабоні за проектом Мікешина було встановлено пам’ятник на честь Конституції Португалії 1821 р., за який він отримав вищий орден країни і був обраний членом Лісабонської академії витончених мистецтв. У Сербії за його проектами було споруджено монумент у Белграді на честь звільнення від турецького ярма й пам’ятник князю Михайлу III Обреновичу. За ці роботи Мікешин був обраний членом Сербського вченого дружества й нагороджений орденом “За незалежність”. Він брав участь у конкурсах і створив також проекти пам’ятників Міцкевичу у Варшаві, Жанні д’Арк і Французькій республіці — у Франції, президентові Лінкольну — у столиці США Вашингтоні та багато інших.

З великою силою відобразився талант Мікешина у прекрасному пам’ятнику гетьманові Богдану Хмельницькому в Києві. Починаючи з кінця 40‑х років ХІХ ст., коли молодий викладач історії Київського університету Микола Костомаров висловив думку про спорудження у Києві пам’ятника великому гетьману, ця ідея отримувала дедалі ширшу підтримку в місті. З дозволу царського уряду в 1860 р. було організовано комітет на чолі з істориком Михайлом Юзефовичем, головою Київської комісії для розгляду древніх актів, який запропонував Мікешину створити малюнки майбутнього монумента. В первинному проекті, складеному під враженням Польського повстання 1863 р., художник хотів зобразити гетьмана на коні, який топче розірвані ланцюги, польські прапори і трупи єзуїта, польського пана та єврея-орендаря. Нижче, на п’єдесталі пам’ятника, Мікешин мав намір розмістити три бронзові барельєфи, що зображають Збаразьку битву, Переяславську раду й урочисту зустріч Хмельницького в Києві. На майданчику перед п’єдесталом мала знаходитися “група з п’яти осіб, що зображала малоруського співця-кобзаря, який оспівує славу героя. Задумливо слухають його з одного боку велико- і білоруси, а з другого мало- і червоноруси”. Обличчю кобзаря скульптор мав намір надати рис Т. Г. Шевченка.

У 1872 р. до Києва привезли виготовлену Мікешиним бронзову модель пам’ятника. Викликані повстанням антипольські настрої на той час стихли, й у місті запанувало здорове судження, що фігури під копитами коня провокуватимуть міжнаціональну ворожнечу, до того ж істотно підвищать вартість проекту. Думку цю повністю поділяв і генерал-губернатор Південно-Західного краю князь Олександр Дондуков‑Корсаков, тим більше що грошей, зібраних через всеросійську підписку, дійсно забракло, так що комітет вирішив скоротити бюджет проекту, залишивши тільки центральну кінну статую гетьмана, з чим 5 травня 1878 р. погодився й Олександр II. Морське відомство безвідплатно надало 1600 пудів (25,6 т) старої корабельної міді, й 1879 р. на петербурзькому заводі Берда було відлито статую (скульптор Пій Веліонський відлив статую гетьмана, а його колега Артемій Обер — коня), а в жовтні наступного року її привезли до Києва. Після нетривалих суперечок про місце встановлення монумента прислухалися до прохань автора, й у серпні 1881 р. розпочався його монтаж на Софійській площі. Через брак коштів довелося суттєво змінити проект постаменту, який безкоштовно виконав видатний київський архітектор Володимир Ніколаєв. Нарешті, 11 липня 1888 р., в рамках святкування 900‑річчя прийняття християнства на Русі пам’ятник було урочисто відкрито, й тепер він по праву вважається візитною карткою Києва.

Михайло Йосипович Мікешин був не тільки високоталановитим скульптором. Як один із головних засновників товариства есперантистів “Espero” (“Надія”), він відіграв важливу роль у поширенні мови есперанто в Росії. Велику популярність отримав редагований ним у 1876–1878 рр. сатиричний журнал “Пчела”, де він публікував свої карикатури й ілюстрації до творів М. В. Гоголя, Т. Г. Шевченка, О. С. Пушкіна. Зазнавши у юності великого впливу робіт Мікешина, великий скульптор С. Т. Коненков, якого називали “російським Роденом”, так характеризував його графіку: “В ілюстраціях Мікешин передав саму суть «чаклунських гоголівських творінь», відобразив усю тужливість полум’яно-патріотичної поезії Тараса Шевченка”.

Тема великого Кобзаря посідає у творчості Михайла Мікешина особливе місце. Про Тараса Шевченка він залишив правдиві й живі спогади, що дихають любов’ю до старшого друга, якого він бачив й у дні радощів, й у дні печалі: “…у цій безпосередній і простій натурі вперше постав переді мною такий рідкісний і цілісний тип суто народного поета, рівного якому ні до нього, ні після нього й досі я особисто не знав — не тільки у загальноруській, але й узагалі у слов’янській расі народів!”. Мікешин ілюстрував прижиттєве видання “Кобзаря” 1860 р., для якого написав портрет великого поета.

Михайло Йосипович Мікешин помер від паралічу серця 31 січня 1896 р. в Санкт-Петербурзі, не встигнувши завершити багато своїх задумів, але й пізніше за його проектами споруджували пам’ятники. В 1985 р., до 150‑річчя великого художника, уродженця Смоленщини, М. Й. Мікешину в центрі Смоленська було відкрито пам’ятник роботи скульптора О. І. Рукавишникова.

Церковна православна газета, березень 2010 №5 (255)

Підписні індекси: українською мовою ― 96145, російською ― 96137.

 

 


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

<p>М. Й. Мікешин. Пам’ятник Богданові Хмельницькому (листівка кінця XIX — початку ХХ ст.ст.)</p>Кожен пам’ятник має відображати певну ідею…

21 лютого виповнилося 175 років від дня народження скульптора і художника, чиї роботи, безперечно, закарбувались у пам’яті тих, хто бачив їх хоча б раз. Хто бував у Києві, Санкт-Петербурзі або Великому Новгороді, обов’язково запам’ятав величні, сповнені експресії монументи Богдана Хмельницького, Катерини ІІ, “Тисячоліття Росії”. Навіть у таких багатих пам’ятниками історії й архітектури містах ці творіння видатного скульптора не губляться серед інших шедеврів, а роблять вагомий внесок у їхній неповторний вигляд.



Рубрики: Публікації | Довідкові матеріали |

3024 переглядів / Коментарів: 0

Теги: Церковна православна газета |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Статті цього автора


Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru