Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » У єпархіях » Київська
КИЇВ. Колишній регент Митрополичого хору Лаври - про кілька сторінок зі свого 85-літнього життя
21 May 2012 17:11
Ольга Мамона

20 травня в Київському Будинку вчених відбулася зустріч із колишнім регентом Митрополичого хору Києво-Печерської Лаври, музикантом, композитором, заслуженим діячем мистецтв України — Михайлом Семеновичем Литвиненком, який цього року святкує своє 85-ліття.

У творчому вечорі взяв участь хор Київських духовних шкіл, який виконав у подарунок ювіляру духовну музику та твори, написані самим маестро. А також подарував Михайлу Литвиненку, який 17 років був регентом Митрополичого хору в Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври, Києво-Печерську ікону Божої Матері.

Символічно, що зустріч із шанувальниками та друзями відбувалась близько від місць, які стали історичними в житті Михайла Семеновича. Адже неподалік від Будинку вчених розташований Володимирський собор, де минули 17 років керування хором, а також будівлі НКВС і суду, де 60 років тому «товариш Литвиненко» отримав вирок – «замість смертної кари 25 років суворих таборів, 5 років заслання і 5 років позбавлення прав»…

Є в юриспруденції поняття - презумпція невинності, а от життя Михайла Литвиненка проходило під знаком «презумпція винності»

Як він розповів на своєму вечорі, уже в 5-6 років він став «волею і неволею» політичним, оскільки ще тоді став свідком таких подій, як Громадянська війна, голодовки, Велика вітчизняна війна, репресії. Тому, коли він закінчував школу, мав отримати золоту медаль і вступати до КПІ, до нього раптом завітали «органи» та запропонували виправитись – увійти в партію.

Щоправда комсомольцем він стати не прагнув, тому отримав не медаль, а атестат з трійками, але, не зважаючи на те, до Політехнічного інститут вступив. Та й там через рік у нього спитали: «Хочеш бути радянським інженером, не будучи членом партії?»  Юний Михайло звернувся до мами з листом, в якому писав: «Мамо, ти хочеш, щоб я був радянським інженером чи лишався людиною?», - на що мама відповіла, що йому вже 20, тому має вирішувати так, як підказує серце. Так Михайло Литвиненко  змінив стіни Київського політехнічного інституту на стіни Київської духовної семінарії.  А до його «презумпції винності» додалось ще кілька знаків «мінус».

У Київських духовних школах  спокійно було недовго.

Якось до 4-курсника М.С.Литвиненка вночі знову завітали: «Где оружиее?!»

Але крім нот і годинників, які студент-Михайло майстрив, більше нічого не знайшлося. Схопили і відвезли на колишню вул.Короленка, 33, де він провів 6 місяців. А потім був суд, вирок і заслання. Та навіть там Михайло Семенович не сидів спокійно - був начальником цеху збірки годинників, а ще організував симфонічний оркестр з 30 осіб і хор із 80 чоловіків. Виконували колективи табору різне, але були в їх репертуарі й дві українські пісні: «А вже років 200, як козак в неволі» та «Ревуть, стогнуть гори-хвилі».

«А вже років двісті, як козак в неволі, Понад Дніпром ходить, викликає Долю: «Гей вийди, Доле, із Води, визволь мене, Серденько, із біди». «Ой, рада б я вийти, Та й сама в неволі. Гей, у неволі, у ярмі, під турецьким караулом у тюрмі», - співається в пісні. Але у стінах табору пісні ці звучали трохи інакше: «…гей, у неволі, у ярмі, під совєтським караулом у тюрмі».

У 1955 році була суцільна амністія, щоправда, Михайло Семенович під неї потрапив, а звільнили його через… «відсутність контрреволюційного злочину проти УРСР». Потім було скитання – лише за кілька років він із сім’єю змінив 14 міст, навчання на хоровому відділенні, інженерування на Кременчузькому вагонобудівному заводі, стажування в капелі «Думка». А ще – він навіть встигнув побувати майором Радянської Армії у військовому ансамблі пісні і пляски, щоправда майором фіктивним.

І нарешті – регентування у Володимирському кафедральному соборі

«Владимирский собор – родное место, я не мог поверить, что это правда, - зізнався Михайло Литвиненко. –  Но первая служба была для меня экзекуцией, все звучало не так, как я себе представлял, чего ждал…» Саме в ті роки були написані відомі духовні твори Михайла Литвиненка. Саме в ті роки Михайло Литвиненко став еталоном для багатьох сьогоднішніх регентів.  

«Я згадую роки свого дитинства, - розповів ігумен Роман (Підлубняк), регент хору Київських духовних шкіл, - коли я ще був хлопчаком, прибігав у Володимирський собор, щоб мати можливість насолодитися співом хору собору під орудою нашого київського маестро Литвиненка Михайла Семеновича. Це були дійсно незабутні роки, тому що це були роки великого очікування, відродження духовного. Ми вже відчували інтуїтивно, що от-от мало щось відбутись. Це, звичайно, було викликано святкуванням 1000-ліття Хрещення Русі.

Ті очікування духовного відродження мали покликати за собою відродження духовної музики, яка була забута в радянські часи. У той час єдиним місцем, де можна було насолодитися духовною музикою, був храм. А хор Володимирського собору був взірцем, еталоном, і якраз Михайло Семенович був регентом цього прекрасного хору. Саме завдячуючи цьому хору, я вперше познайомився з нашою духовною музикою, потім уже були платівки зі Всенощним бдєнім Рахманінова та ін. І взагалі - саме завдяки хорові, музиці духовній, я затримався у Володимирському соборі, залишився і став дійсно віруючою православною людиною».

Коли ж усі дочекалися незалежності України та відродження духовності, стався і розкол у нашій Церкві, який Михайло Литвиненко називає не інакше, як «справжній духовний і національний геноцид».

Регент, а за ним і 20 хористів покинули Володимирський собор, а в Києво-Печерської Лаври з’явився свій відомий хор

Та це далеко не все, що було в житті Михайла Семеновича Литвиненка. «Не хватило бы и 10 вечеров, чтобы все рассказать», - сказав він.

Також на зустрічі відбулась презентація книги про Михайла Литвиненка «Пою Богу моєму» письменника Володимира Глушка, в якій і можна знайти те, чого маестро не встиг розповісти.

«Пою Богу моему. Пока пою, слава Богу», - додав Михайло Семенович, розповідаючи, як виникла назва книги, та хто навчив співати. До речі, першою піснею, якій навчила його мама, була… «Святый Боже, Святый Крепкий». А ще  - вся сім’я Литвиненків співала в церковному хорі, тому, певне, не зовсім і дивно, що Михайло Семенович став відомим не тільки в Україні, а й далеко за її межами регентом і композитором.


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

КИЇВ. Колишній регент Митрополичого хору Лаври - про кілька сторінок зі свого 85-літнього життя

У Будинку вчених відбувся творчий вечір Михайла Литвиненка, який поділився своїми найпотаємнішими думками та спогадами.



Рубрики: Події на часі | Київська | Церква і суспільство |

1799 переглядів / Коментарів: 0

Теги: духовная музыка |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Rss-стрічка з сайту єпархії
Попередні матеріали
Також у розділі
Статті цього автора



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru