Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Інтерв’ю


Протоієрей Володимир Ровінський


«Церква ― не мобільний телефон, яким покористувався і... вимкнув до наступного разу», ― протоієрей Володимир Ровінський
02 December 2011 14:12
Наталія Малімон

Невеличкий храм Почаївської ікони Божої Матері розміщений чи не у найбільш людному місці Ковеля, поблизу великого залізничного вокзалу, автобусної станції і ринку. Проте він, звісно, має не транзитних, а постійних парафіян. Торік настоятель з нагоди 10-річчя освячення храму назвав його парафіян «громадою сімейного типу». Отець Володимир розповідає, що коли на початку дев’яностих старші представники ковельських родин вирішили будувати на «привокзалці» храм, то залучили до будівельних робіт своїх дітей, а через певний час ті привели до храму вже і своїх. І в церкві стало... затісно. Тому поруч уже зводиться більший храм на честь преподобного Сергія Радонезького. А поки мами з малими дітками влаштовуються у затишному приміщенні недільної школи, де можуть брати участь у богослужінні завдяки трансляції з храму на великий екран.

Однієї з неділь, добираючись із Луцька, я потрапила насамкінець служби у цьому храмі. І була приємно подивована: після Літургії люди не поспішали покидати церкву — усі присутні залишилися на молебень за здоров’я, аби молитовно підтримати нужденних. Знаю, що в багатьох парафіях порядок буває інший: після причастя Святих Дарів у ньому залишаються лише ті, котрі замовили молебень чи панахиду. Бачила, як багато людей очікували священика біля храму, аби попросити у нього благословення, поспілкуватися про справи насущні. Кажуть, що такі розмови затримують отця Володимира часом і не на одну годину...

«Щоб шукати Бога, потрібно спочатку знайти себе»

Будучи цілком затребуваним своїми парафіянами, отець Володимир Ровінський, настоятель ковельського храму Почаївської ікони Божої Матері, благочинний міського округу, голова інформаційно-видавничого відділу Володимиро-Волинської єпархії Української Православної Церкви, вважає, що священик і релігійна громада сьогодні не повинні обмежуватися у своїй діяльності церковними стінами.

– На перший погляд, комусь може здатися, що Церква переймається тим, що насправді не має її хвилювати. Священнослужителям нерідко в цьому дорікають. Але чи може сьогодні Церква залишатися осторонь цілого ряду суспільних проблем? От, зокрема, такої, як надзвичайна дезорієнтація людей у меті власного життя. Знищена шкала цінностей, яка була притаманна нашому народові протягом віків. Найвищими за тією шкалою були Бог і цінності, пов’язані з Ним, в основі котрих була віра. Були сім’я, родина, які справді цінувалися, були міцними і саме на них покладалася надія. Найменшою, але незамінною, була особистість, котра сприймалася, як образ Божий, і від котрої вимагалася жертовна і дієва любов. Отож, виміром життя нашого суспільства споконвіків були віра, надія і любов. Сьогодні ж усі ці три сходинки практично зруйновано. Замість жертовної любові пропагується егоїзм, знецінення ролі сім’ї та руйнація родинних зв’язків призводять до безнадійності, віра ж усе частіше підміняється марновірствами. А звідси і біда нашого суспільства — ми не знаємо, що шукаємо, куди ідемо, до чого ми прагнемо і що на нас чекає попереду?

– Але, разом із тим, у неділі та великі церковні свята храми переповнені людьми. Запитайте будь-кого з присутніх у храмі — чи не всі скажуть, що прийшли сюди спасти свою душу, прийшли у пошуках Бога й вічного життя...

Не можна применшувати усієї важливості відродження за останні роки в значній кількості храмів і монастирів. Дуже добре, коли вони наповнюються людьми, які шукають Бога. Храми сьогодні є тими духовними маяками, без котрих у бурхливому житейському морі не врятуватися. Проте давайте подивимося на ситуацію з іншої сторони. Храми переповнені людьми... Але скільки відсотків, яку мізерну частину суспільства складають сьогодні воцерковлені люди, як тепер кажуть — практикуючі християни — відносно тієї маси, котра так і не знайшла дороги до храму або нехтує нею? Чим саме живуть ті, що залишилися за огорожею Церкви, якими цінностями вони керуються?..

Придивімося уважніше і до тих, ким «переповнені храми». Ви говорите, що вони «прийшли сюди спасти свою душу, прийшли у пошуках Бога й вічного життя». А от я, приходський священик, уже більше двадцяти років, докладаю, здається, максимум зусиль, аби, нарешті, почути від парафіянина запитання про спасіння душі, пошуку Бога і вічного життя. А в переважній більшості переповненість храмів має інші причини, котрі люди і виливають зі слізьми в своїх молитвах: здоров’я немає, син п’є, невістка непутяща, онуки невиховані, сусіди – чаклуни, начальник – здирник, влада... Ой, всього й не перерахувати. А я й не дивуюся тому, що такі проблеми ведуть людей до храму – адже шкала цінностей зламана, перевернута. Де ж ті люди шукатимуть Бога і вічного життя? Щоби шукати Бога, потрібно спочатку себе знайти... І тільки на підсвідомому, інтуїтивному рівні люди відчувають, що причина проблем – у власній душі, душі нездоровій і зцілити її може тільки Той, хто її сотворив – Бог.

Доводиться багато спілкуватися з молоддю. Пам’ятаю, раніше, коли дитину запитували, ким ти хочеш стати, у відповідь звучало впевнене: вчителем, лікарем, космонавтом, шофером, військовим... Тепер питаєш: «Ким ти хочеш стати, дитино?» А дитина... не знає! Та не знає відповіді і старшокласник, якому завтра обирати дорогу в життя. А причина в тому, що сьогодні питання ставиться так: не «ким я хочу стати», а що навколо мене «має статися», аби мені від того було добре. Сьогодні всі знають, як цей світ має послужити кожному з нас, але мало хто замислюється: як же я маю послужити цьому світу? Це запитання, насамперед, повинні ставити перед собою сучасні християни. І якщо ми не знаходимо відповіді, як маємо послужити цьому світу, а шукаємо, як би цей світ нам послужив, то ми вже, можливо, й не зовсім християни?..

– Що, на вашу думку, так змінило цей світ і нас у ньому?

– Мені здається, і, мабуть, не буду оригінальним, що нас заполонили матеріальні цінності, саме вони зламали всю нішу шкали цінностей. Наведу маленький приклад зі свого дитинства. Я ріс у сім’ї вчителя. Мої дядьки, тітки теж були з середовища педагогів, як і моя бабуся. І саме бабуся навчала всю родину певним цінностям: на день народження завжди дарувала книгу. Книга була найціннішим подарунком. І коли бабусі не стало, то і в нашій родині вона залишалася таким же цінним подарунком. А якби я сьогодні приніс комусь у подарунок навіть найгарнішу книгу, мені, мабуть, дехто і напряму скаже: «Ну, батюшка, могли б щось суттєвіше подарувати!»

Ми будуємо храми, в неділю йдемо в ці храми, але мислимо шаблоном, розкладаємо життя на полички: тоді-то на роботу, тоді — на пікнік, а тоді вже й до церкви...

«Сьогодні криза у головах, у серцях людей, а не в гаманцях і банках»

– Чи може Церква щось змінити у ставленні людей до Бога, у поверненні втраченої шкали цінностей суспільства?

Може, бо Церква має, по-перше, двотисячолітній практичний досвід. По-друге, відновлений за останні двадцять років, після богоборчого руйнування, пастирський, духовний та інтелектуальний ресурс. Але на цьому шляху Церква має і певні перепони. Далеко не всім подобається зростання ролі Церкви у формуванні суспільної думки. Хоч так було і раніше – до Церкви гарно ставилися доти, поки вона виконувала функцію, так би мовити, «декорації» суспільних процесів. А як тільки Церква заявляла про свою активну позицію у житті громади, завжди знаходилися сили, що намагалися приглушити її голос та принизити її роль.

– Чимало можновладців декларують свої симпатії до тієї чи іншої конфесії...

Я хотів би не помилитися, коли буду стверджувати, що значна частина наших можновладців приходять на свята у храм не тільки для того, щоби послужити в якості підсвічників. Переконувався не раз – вони мають гостру внутрішню потребу спілкування з Богом, та й, врешті-решт, життєві тривоги наповнюють їхнє серце не менше, ніж інших людей, які приходять у храм. Проте у симпатіях можновладців є своє «але». Вони готові проявляти до Церкви всілякі знаки шани та турботи, однак при цьому роблять це таким чином, як із дорогим мобільним телефоном – покористувався, вимкнув, подивився на заздрісні очі колег чи опонентів і... заховав у кишеню до наступного разу. Хто ж захоче мати мобілку, котру виключаєш, а вона продовжує говорити, та ще й у повчальному тоні? Разом із тим, зауважу, що серед можновладців є чимало людей зі здоровим поглядом на стан речей і щирим небайдужим серцем. От саме в них Церква повинна шукати соратників у своєму служінні проповіді Євангелія і формуванні відповідної шкали цінностей.

Тільки сліпий не бачить, що причиною сьогоднішньої кризи у світі є не стан економіки, політики чи, тим більше, фінансів. Ми маємо глибоку духовну кризу. Сьогодні криза у головах, у серцях людей, а не в гаманцях і банках.

«Щоб молодь не оминала храми, вони мають стояти на її життєвих перехрестях»

– У вашому храмі, знаю з преси, постійно працюють із молоддю, на службі завжди багато молодих людей. А чи взагалі молоде покоління не оминає нині храми?

– Щоб молодь не оминала храми, вони мають стояти на життєвих перехрестях молоді. Маю на увазі, що храмове богослужіння, проповідь та позабогослужбова діяльність Церкви повинна знаходити живий відгук у молодих серцях. Тому тут питання, з одного боку, до молоді, чи вона готова увійти в Церкву, а, з іншого боку, питання до Церкви, чи готова вона прийняти молодь з її турботами та пошуками. Сьогодні, слава Богу, є чимало парубків та дівчат, які не хочуть бачити місцем свого спілкування нічний клуб, бар чи інший заклад із сумнівною репутацією. Але де їм іще нині зустрітися?.. Цієї осені нам вдалося розповсюдити досвід роботи з молоддю на інші храми. Було проведено великий триденний молодіжний табір на базі санаторію «Турія», відбулася спільна поїздка у Карпати. Таке спілкування молоді необхідне. Ми стараємося їм у цьому допомагати. Створюються умови, де молоді люди можуть випробувати одне одного. Бо ж у поході чи паломницькій поїздці очевидно, чи здатний ти подати руку допомоги у складних ситуаціях. У нічному клубі цього не побачиш...

– До вас, певно, і до інших священиків після служби підходить дуже багато людей. Що вони хочуть почути від вас?

У людей є велика потреба у спілкуванні зі священиком. Нерідко за порадою підходять саме до священика, тому що більше немає з ким порадитися. Раніше радилися у родині. Йшли до діда, до батька, старшого брата. «Тату, онука твоя надумала виходити заміж за сусідського Петра, як скажеш?» А тепер не знають, з ким порадитися навіть у таких питаннях. Звичайно, часом є проблеми, які тільки зі священиком і можна вирішити. Сьогодні нам потрібно не тільки вивчати Закон Божий, а й знати, як його реалізувати у реальному житті. Є ряд питань, коли у слові священика люди шукають голосу Божого. І тут священик не стільки сам радить, скільки молиться і просить, щоб Господь врозумив, відкрив Свою волю.

Російською мовою інтерв'ю читайте в газеті «День»


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Протоієрей Володимир Ровінський«Церква ― не мобільний телефон, яким покористувався і... вимкнув до наступного разу», ― протоієрей Володимир Ровінський

Значна частина наших можновладців має гостру внутрішню потребу спілкування з Богом. Вони проявляють до Церкви всілякі знаки шани та турботи, однак при цьому роблять це таким чином, як із дорогим мобільним телефоном...



Рубрики: Публікації | Інтерв’ю |

1465 переглядів / Коментарів: 0

Теги: церква і суспільство | церква і молодь | молодіжний табір ФОМА |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Статті цього автора


Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru