Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Слово пастиря



Причастя - не обряд, а тим більше, не "мед"! - Єпископ Никодим відповів на закиди журналістів
02 October 2010 15:45

У місцевій газеті «Місто вечірнє» №35 (628), від 2 вересня вийшла публікація під назвою «Хочеш звершити таїнство? Візьми посвідчення про хрещення».

Єпископ Никодим відповів на закиди, що містилися в даній статті у листі на ім’я авторки публікації Людмили Лукницької. Проте редакція часопису відмовилася публікувати відповідь архієрея, вважаючи,  що «цим газета сприятиме роздмухуванню міжконфесійного конфлікту».

Складається враження, що на думку редакції, регулярна публікація хамських цидулок в адресу Української Православної Церкви сприяє міжконфесійному миру в регіоні, а оприлюднення коментарів єпископа, роздмухує конфлікт.

Пропонуємо увазі читачів тексти згаданої публікації та відповіді архієрея (стилістику та орфографію збережено).

«Шановна редакціє!

Ідучи на Спаса святити яблука, моя знайома Марія взяла з собою прав­нука Віталика, бо хотіла його причастити, через два дні малому мало виповнитися 3 роки. Всю службу простояли вони в Свято–Успенському соборі, а коли настав час причастя (цей обряд проводив отець Валерій), мама Віталика піднесла сина до чаші. Хлопчик на­звав своє ім’я розкрив ротик, але раптом отцеві захотілося спитати, де він був хрещений, і коли мама сказала, що в соборі Різдва Христового, отець Валерій відмовився причащати малюка.

Хлопчик який не зрозумів, чому батюшка не дав «меду», заплакав.

Марія з онукою вирішили підійти до іншого священика, але отець Валерій наздогнав їх і сказав, щоб почекали, він охрестить дитину і тоді причастить, але Марія з ону­кою і правнуком пішли з собо­ру з образою в душі і навряд чи ще коли сюди повернуться

Чому так розмежовують людей, адже Патріарх Кири­ло бореться за об’єднання церков, чи, може, це тільки так здається?

Зінаїда Кушнір, с Островок»

Ось такий лист принесли до нашої газети. Ми за­просили до редакції отця Валерія Скакальського. По суті цієї справи він сказав буквально таке:

– Ця відповідь стоїть у природі Церкви. Потрібно її знати. Церква – це тіло Хри­стове. Я не причастив хлопчика тому, що хрещення, вико­нане священиками Київського патріархату, не визнається.

– Валерію Ігоровичу скажіть, будь ласка, а ви впевнені на сто відсотків, що бог схвалив би ваші дії і оце міжконфесійне розділення церков, приду­мане людьми?

– Коли священик приймає сан, він кладе руку на Євангеліє і на хрест, читає присягу. Він повинен дотри­муватися правил апостольсь­ких і Собору.

– Але ми, люди, всі рівні, всі ходимо під одним Бо­гом.– «І там, де троє мо­ляться в ім’я моє, – там вже церква».

– ...і там я серед вас». Так. Людські гріхи простять, але хто робить розділення в храмі Божому, той виганяє з храму Духа Божого, так сказано в Святому Письмі. У Символі Віри написано «Вірую в Отця, Сина, Духа Святого, в єдину, святую, соборну і апостольську церкву...» Люди, над якими сотворяється таїнство, на­приклад, вінчання, причастя, мають приносити свідоцтво про хрещення. Я дотриму­юсь церковних канонів. Я не маю права нарушити те, що не моє. Люди, що з іншого патріархату, також наші, роз­кол – це просто рана на тілі церкви, яка лікується.

– А чисто з людських міркувань?

– Хай би ці люди залиши­лись, ми б поспілкувалися... Я перед ними вибачаюсь, але треба було б охрестити дитину.

Знову ж таки, повторюсь, із чисто людських міркувань Валерія Ігоровича мож­на зрозуміти. Він виконує свою роботу служить, дотримується законів церк­ви, як кожен, хто працює у будь-якому іншому місці і виконує все те, що передба­чено.

Але... У кожному законі завжди є винятки, і, напев­но, нам усім у такі моменти потрібно відштовхуватись від найголовнішого Божого закону: «Полюби ближнього свого, як самого себе...» І тоді ніхто не страждатиме, і не плакатиме маленький хлоп­чик, який не отримав «меду».

Маю знайому, яка ходить до Свято-Успенського собо­ру і молиться, але ніколи не була охрещена, хоча люди­на вона чудова, може, краща за десятки хрещених! То що, їй не місце у храмі?

О, якби в Україні свято до­тримувалися всіх законів, ми були б однією з найкращих кран у світі. 

Людмила Лукницька

 

Людмилі Леонідівні Лукницькій

Редакція газети «Місто вечірнє»

«Якби в Україна свято дотримувалися всіх законів ми були б однією з найкращих країн у світі»

Вельмишановна Людмило Леонідівно!

У газеті «Місто вечірнє» №35 (628), від 2 вересня вийшла публікація під назвою «Хочеш звершити таїнство? Візьми посвідчення про хрещення». Як правлячий архієрей Володимир-Волинської єпархії змушений прокоментувати та роз’яснити деякі факти, застерігаючи християн від гріха.

Ваша публікація закінчується чудовими словами: «якби в Україні свято дотримувалися всіх законів, ми були б однією з найкращих країн у світі». Справді, законів треба дотримуватися, а особливо законів Божих і законів церковних, на яких тримається Церква Христова – «стовп і утвердження Істини» (1Тим.3:15).

Те, що відбулося на Преображення Господнє (так, до речі, називається це свято), не було якоюсь образою, як про це емоційно пише пані Зінаїда Кушнір.

За Божественною літургією вірні приступають до Чаші Господньої – таїнства Євхаристії. Виходячи з самої природи Церкви, в Євхаристії беруть участь виключно члени Церкви – охрещені, свідомі своєї віри, практикуючі церковне життя і усвідомлені величі Божественного Таїнства.

Люди, які не є членами Тіла Христового – Його Церкви, не можуть бути учасниками Євхаристії, якими б добрими і милими вони не були. Євхаристія – це Тайна вечеря, яку Спаситель звершує виключно зі Своїми учнями (див.Матф.26:18 ). Приймаючи Хрещення, віруючі входять в Церкву, стають «співгромадянами святим і своїми Богові» (Єф.2:19).

Людина, що не є членом Церкви, не має права приступати до Євхаристії. На превеликий жаль, послідовники церковного розколу перебувають поза Вселенською Церквою і не є Її членами. Як би ми до цього не ставилися – це об’єктивна реальність. Послідовників «Київського патріархату» не причащають не тільки в нашому Успенському соборі, а й у будь-якому православному храмі на земній кулі – в Єрусалимі чи Австралії, в Японії чи США. Саме в цьому полягає трагедія церковного розколу, яку приховують від людей його провідники. Наші єдинокровні брати-українці перебувають поза межами Православної Церкви, і це спричиняє біль у кожному віруючому серці.

Але повернімось до інциденту в соборі, який став темою згаданої публікації. Священик, дізнавшись, що дитина не охрещена, попросив матір з прабабусею зачекати, щоб пояснити їм ситуацію та, по можливості, виправити її, охрестивши немовля. Це – обов’язок священика, для користі самої ж дитини. Справа в тому, що Святе Причастя, прийняте недостойно може бути не на користь душі і тіла. Апостол Павел про це пише так: «Хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крові Господньої. Нехай же випробовує себе людина, і так нехай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі, не думаючи про Тіло Господнє. Через це багато з вас немічних і недужних і чимало вмирає» (1Кор.11:27–30).

Кожний священик може розповісти вам безліч випадків з пастирської практики, про те, якою дорогою ціною обертається людям загравання з церковним розколом.

Відтак, вернімося до випадку у храмі. Замість того, щоб залишитися, вислухати пастирську пораду і прийняти те чи інше рішення, горе-християнки пішли з храму Божого «з образою в душі і навряд чи ще коли сюди повернуться». Це подібне до того, якби хворий, не задоволений правдивим діагнозом, з образою пішов геть з лікарні.

Не можу не звернути уваги ще на одну деталь. Лист пані Зінаїди Кушнір сповнений термінами не те що не коректними, але й відверто блюзнірськими. По-перше Святе Причастя назване «обрядом», втім кожен християнин знає, що це – найвеличніше з таїнств. І верх блюзнірства – назвати Святі Тайни Тіла і Крові Христових «медом», що не дали хлопчику.

До речі, Ви, пані Людмило, процитували це кощунство у своєму коментарі. Як єпископ кажу вам, це – гріх, покайтеся у цьому перед Господом.

Прикро, що деякі люди, які іменують себе християнами, мають примітивно-споживацьке ставлення до релігії, – «посвятити» яблука, паски, вербу, – насправді ж залишаються невігласами в основах своєї прабатьківської віри.

Тож, поможи нам, Боже, свято дотримуватися усіх Твоїх законів, і тоді ми станемо кращими.

З благословенням,

+ єпископ Никодим

P.S.  А країна наша – найкраща у світі.


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Причастя - не обряд, а тим більше, не "мед"! - Єпископ Никодим відповів на закиди журналістів

У місцевій газеті вийшла публікація під назвою «Хочеш звершити таїнство? Візьми посвідчення про хрещення».Єпископ Никодим відповів на закиди, що містилися в даній статті у листі на ім’я авторки публікації. Проте редакція часопису відмовилася публікувати відповідь архієрея.



Рубрики: Публікації | Слово пастиря |

2432 переглядів / Коментарів: 2

Теги: Церква у світських ЗМІ | Епископ Никодим (Горенко) |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Згадалося як така ж

Згадалося як така ж "прихожанка" у гніві, що паски  не святять вже на Пасхальній Вечірні, кричала під вікнами храма, організовуючи таких же, що підуть скаржитись Черновецькому "на плохое обслуживание в церкви"!

Марія з ону­кою і правнуком

Марія з ону­кою і правнуком пішли з собо­ру з образою в душі і навряд чи ще коли сюди повернуться

У кожному законі завжди є винятки, і, напев­но, нам усім у такі моменти потрібно відштовхуватись від найголовнішого Божого закону: «Полюби ближнього свого, як самого себе...» І тоді ніхто не страждатиме, і не плакатиме маленький хлоп­чик, який не отримав «меду».

 

Нічого собі, які закиди)) Хлопчик не має плакати, йому треба дати в церкві «меду» (більше, напевне, немає де цього зробити), священик не має права нічого запитувати – хай причащає й не чіпає «добрих людей», які собі чемненько прийшли яблука на «Спаса» посвятити… Як усе викладене в статті світської журналістки перегукується з нещодавною публікацією нашого отця Іоанна Шандри з Хуста. Всі знають, як має в Церкві бути. І якщо щось не подобається – ображаються та йдуть, аби більше не повернутися, або ж пишуть до газет гнівні «облічєнія», або ж засуджують дії священика, мовляв, «не проявив любові» й не відступив від правил.
 
А ще пригадується оте карамазовське лицемірне про «слезу ребенка». Прикрившись цією сльозою, можна багато чого поставити з ніг на голову.

Добре, що владика відповів — чемно та «по существу».

Дякуємо Володимир-Волинським авторам, що розмістили статтю на ПвУ

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту
Свет разума
6 January 2006




Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru