Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Пастир добрий

15 фото

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15


«Быть, а не казаться»: виповнюється 85 років і 65 років служіння у священному сані протопресвітеру Матфею Стаднюку
22 September 2010 11:09
Андрій Волянюк

«Нелегко сразу подражать Христу. Подражай сначала своим добрым соседям. Пусть это будет первой ступенью. Подражай добрым людям твоего народа. Пусть это будет вторая ступень. Потом подражай великим святым Церкви. Это будет третья ступень. И, наконец, подражай Христу. Это – вершина, на которую невозможно подняться одним рывком. Непрестанно трудись над своей душой, как трудишься над плодоносным садом, который легче всего зарастает сорняками именно потому, что плодоносный».

Святитель Никоай Сербский «Мысли о добре и зле»

Невелике село Залісці неподалік від Свято-Успенської Почаївської Лаври. Лише перші промені  світанкового сонця засяяли на куполах Свято-Успенської Почаївської Лаври а хлопченя вже поспішає до сільського храму. На мить зупинившись, радісно примружившись вдивляється у золотавий виблиск з лаврської гори і звивистою стежкою біжить далі – до рідної Покровської  церкви. По-особливому зосереджений, адже сьогодні йому доведеться вперше прислуговувати на Літургії, й служба буде архієрейською – до Залісецького храму приїздить митрополит Алексій (Громадський)…

Червень 1935 року – громада Свято-Покровського храму готується зустрічати владику Алексія і першим, хто прокинувся того пам’ятного дня в селі, хто так завчасно поспішав до храму був він – дев’ятирічний хлопчик Матфей Стаднюк.

Грудень 2009 рік – телевізійна картинка: невисоко зросту, вибілений роками старець у священицькому облаченні спираючись на ціпок стоїть перед Богоявленським Патріаршим собором у Москві вдивляючись у скорботний кортеж, що наближається…

Москва прощається із Святійшим Патріархом Алексієм II. Не ховаючи сліз, настоятель Богоявленського Патріаршого собору протопресвітер Матфей Стаднюк востаннє зустрічає перед Єлохівським храмом Святійшого Патріарха Алексія II.

Тоді, літом 1935, усе село вийшло зустрічати митрополита Алексія (Громадського). За традицією молоді хлопці у вишиванках, верхи на баских конях, ще на вигоні перед селом зустріли архіпастиря, і кінний ескорт супроводжував дорогого гостя до самісінької Покровської церкви. Той приїзд владики, ту радість односельців, величність Літургії, під час якої вперше прислуговував Матфей, він запам’ятав на усе життя.

Ще змалечку Матфей, разом із мамою – Анною Дем’янівною пішки ходив на святкові богослужіння до Почаївської Лаври, дуже любив лаврські служби, і величний спів братського хору, і як «єдиними устами, єдиним серцем» богомольці, котрих не уміщував Успенський собор, співали «Вірую» і «Отче наш». Після служби малий Матфей ходив дивитися як під віковими лаврськими соснами старенький монах годував із руки білку.

Особливі почуття переповняли юного Матфея щоразу коли він повертався у рідні Залісці, чи у дитинстві, як того разу після Літургії у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, чи з плином літ, із далеких країв, де доводилося служити вже отцю Матфею.

«Звивисті стежки, які сходяться з уквітчаних садами схилів рідного села Залісці біля Свято-Покровської церкви і з’єднавшись, далі прямують путівцем до Свято-Успенської Почаївської Лаври – вивели на путь служіння Церкві багатьох людей з цього, без перебільшення, дивовижного села. Ті, хто перші кроки у своєму служінні Богові і людям робив цими сільськими стежинами, поспішаючи на службу до Свято-Покровського храму, зараз продовжують свій шлях служіння далеко за кордоном, в різних куточках України і Росії», – розповідає книга «Свято-Покровський храм села Залісці. Історія церкви та приходу».  Це книга про унікальне село, котре по праву можна назвати колискою священників, адже 230 служителів Церкви – уродженці цього квітучого, багатого духовною історією села.

1942 рік – війна, окупація, час важких випробувань і нестатків. Юний Матфей розпочинає навчання на пастирських курсах при Почаївській Лаврі. «Час був настільки важким, що і згадувати тяжко, – розповідає отець Матфей, – жили в холоді і голоді. Ми, студенти, збиралися в залишених домівках, де інколи і вікон не було. Намагалися зігрітися, збирали навкруги все, що могло б бути паливом. Але вчилися із захопленням, були старанними і дисциплінованими».

Після закінчення курсів Матфей Стаднюк став псаломщиком, а в березні 1945 року прийняв сан диякона і служив в Свято-Миколаївському храмі села Бодаки Тернопільської області. Через рік був висвячений в сан ієрея архієпископом Чернівецьким і Буковинським Феодосієм (Ковернинським). Перша парафія, в якій отець Матфей розпочинав своє пастирське служіння – це старовинна дерев’яна церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці у невеличкому карпатському селі Селятині. Вона залишила у пам’яті молодого священика найкращі спогади: «До місця свого служіння від залізничної станції йшов пішки близько шістдесяти кілометрів. Я був молодим і відстані мене не лякали, здавалось, що це й не так далеко. Літургії доводилося звершувати у храмах чотирьох сусідніх сіл, тому що не вистачало священнослужителів. Пам’ятаю красу цих мальовничих карпатських місцин. Бувало вийдеш раненько з дому, а повернешся десь аж надвечір. На Великдень у кожному селі служив по черзі: в одному храмі заутреню, у другому – Літургію, а в третьому можна тільки повторити Світлу заутреню і освятити паски… Транспорту не було ніякого, добирався як міг, часом кіньми, але переважно пішки», – розповідає отець Матфей.

Скільки ж доріг було пройдено, які відстані долалися – не просто кілометри, подолати відстань що роз’єднує людей, віддаляє їх від Господа – завжди набагато важче. Та на всих шляхах і справах, завжди поруч з отцем Матфеєм – матушка Феодосія Павлівна. Вони побралися у той непростий повоєнний рік, коли матушці не виповнилося й вісімнадцяти років. Обоє родом із Залісців, вони  разом є уособленням істинної християнської родини, їхнє життя – місія служіння Богу, Церкві, людям, і, тоді у карпатських селах, і згодом у Москві, Єгипті, США, знов у Москві.

Моє знайомство з отцем Матфеєм та матушкою Феодосією відбулося під час їхнього чергового приїзду в рідне село Залісці. Кожного року, на початку вересня, незважаючи на поважний вік, стан здоров’я, вони бувають у рідному селі, відвідують Почаївську святиню. У той час йшла робота над книгою про це унікальне в історії Церкви село, натхненником написання якої був саме отець Матфей. І, ось перед зустріччю з протопресвітером, секретарем Святійших Патріархів Пімена і Алексія II, настоятелем Патріаршого Богоявленського собору у Москві, очікував побачити людину, здавалося б, сановиту, владну… Невисокий на зріст, убілений сивиною старчик, напрочуд по-юнацьки примружившись з-під великих окулярів, переклавши паличку, на яку обпирався до лівої руки, осінив мене священицьким благословенням. І з першої миті нашого знайомства, мене не залишало відчуття, що я спілкуюсь із близькою, рідною мені людиною. Почуття були такі ж, як і після радіопередач митрополита Антонія Сурозького, після знайомства з публікаціями сербського Патріарха Павла.

1945 р. – отцю Матфею виповнилось лише двадцять років, а його призначили благочинним округу. Молодий священик прагнув отримати ґрунтовну богословську освіту. З благословення архієпископа Чернівецького і Буковинського Андрія (Сухенко) 1946 року сільський священик вступив на третій курс навчання у Московській духовній семінарії. Особливо пам’ятний момент для отця Матфея – перше відвідування Свято-Троїцької Сергієвої Лаври, котра тільки почала відроджуватися.

У Москві почався новий етап його життя: роки навчання, знайомство з московськими традиціями. Серед семінарських товаришів та викладачів отця Матфея були люди, чиї імена вписані в історію Православної Церкви: майбутні професори К.Є. Скурат, К.М. Комаров, протоієрей Олексій Остапов. «Особливо закарбувались в пам’яті наші професори. В той час, коли ми починали вчитися, духовні школи тільки відкрились, і студенти, і викладачі приходили на заняття бідно одягнені, часом у тілогрійках. Багато наших професорів у ті роки повертались з ув’язнень. Можна зрозуміти, з яким трепетом і благоговінням ці люди несли нам Слово Боже, – розповідає отець Мат фей. – Нашими наставниками були відомі московські пастирі – протоієреї Димитрій Боголюбов, Тихон Попов, Олександр Ветелєв, Всеволод Шпіллер, Олександр Смирнов, Сергій Савинський, професори Олексій Іванов, Микола Муравйов, Микола Лебедєв».

«Дякуючи атмосфері, яка тоді панувала довкола, любові і піклуванню, – згадує отець Матфей, – легше було пережити негаразди повоєнних часів. Благодатним для нас була і увага Святійшого Патріарха Алексія I (Сіманського). Назавжди запам’яталася не тільки його суворість у всьому, що стосувалося дисципліни в храмі, дотримання церковного уставу, але й доброта у ставленні до нас, студентів».

З Патріаршого благословення молодий священик після закінчення семінарії, а у 1955 році і академії, був направлений в Московський Петропавлівський храм в Лефортові. А також його було призначено помічником протопресвітера Миколая Колчицького, керуючого справами Московської Патріархії.

1964 рік – отець Матфей настоятель Александро-Невського храму в місті Олександрія, три роки служить у Єгипті, досконало вивчає англійську мову, багато проповідує.

1967 рік – отець Матфей призначений настоятелем Миколаївського собору в Нью-Йорк. Разом із матушкою доклали багато зусиль на відновлення собору.

1973 рік – отець Матфей секретар Святійшого Патріарха Пімена і одночасно заступник голови господарського управління Патріархії. Високо оцінив його пастирський і адміністративний досвід першоієрарх Руської Церкви, призначивши у 1978 році отця Матфея настоятелем Богоявленського  Патріаршого собору. Того ж року Патріарх Пімен возвів о. Матфея у сан протопресвітера.

З упевненістю можна сказати, що художньо-виробниче підприємство Руської Православної Церкви «Софріно» – це дітище отця Матфея. У період становлення він невтомно керував на місці будівництвом цього унікального підприємства. Тому з особливою теплотою ставляться працівники «Софріно» до свого заводського храму в ім’я преподобного Серафима Садовського.

Після смерті Патріарха Пімена протопресвітер Матфей Стаднюк більше десяти років працював секретарем Патріарха Алексія II. У травні 2000 року після перенесеної хвороби отець Матфей подав прохання про звільнення від виконання обов’язків секретаря Патріарха. Задовольнивши прохання Його Святість, у своїй резолюції висловив протопресвітеру Матфею сердечну подяку за багаторічну працю і додав: «На жаль, приймаю це рішення, але знаю, що стан Вашого здоров’я потребує зменшити навантаження. Від душі бажаю Вам, дорогий отче Матфею, берегти здоров’я і залишатися пастирем і настоятелем Кафедрального собору на довгі роки».

Більше трьох десятиріч отець Матфей Стаднюк є настоятелем Патріаршого кафедрального собору. У цьому храмі звершують свої перші богослужіння всі новопоставлені священики Москви, і для них отець настоятель є живим прикладом благоговійного ставлення до великого таїнства священнослужіння, молитовного предстояння пастиря біля престолу Божого.

Багато де служив о. Матфей, багато чого бачив, але особливе місце займає в його серці рідне село, з дитинства дорога Покровська церква. Кожного разу, буваючи в Залісцях батюшка обов’язково служить Божественну літургію. Так і в недавні часи безбожної радянської влади, коли в області дізнавалися про приїзд о. Матфея в рідне село, обов’язково з’являвся уповноважений у справах релігії і намагався заборонити служити. Та о. Матфей спокійно випроваджував непроханих гостей і служив Літургію.

Отець Матфей постійно цікавиться життям-буттям своїх односельців, чи вистачає дров на зиму, піклується про немічних, допомагає нужденним. Кожний, хто зі своїми тривогами й запитаннями звертається до батюшки, переконується як щедро нагородив Господь отця Матфея даром розсудливості та мудрості.

Свідченням любові і турботи о. Матфея про рідне село є новозбудований величний Покровський храм. В часи перших християн на Русі храми будували в особливих місцях, у тих місцях – де відбулася зустріч людини з Господом, з Пресвятою Богородицею. Можливо, саме у Залісцях у дитячі роки чи у пору юності відбулася така зустріч і у отця Матфея…

2009 рік – отець Матфей заздалегідь перед освяченням нового храму приїхав у рідне село. Згадуючи, як у дитинстві вперше прислуговував на архієрейській Літургії, клопотався, щоб урочисто влаштувати освячення, скільки буде священників, як достойно зустріти владик. І, ось 12 вересня, у день пам’яті святого благовірного князя Олександра Невського з ранку поспішає сільський люд до новозбудованого храму: дівчата устилають доріжку з квіткового різнобарв’я, малеча у вишиванках і паломники – очікують початку святкового Богослужіння. Дзвін сповіщає про прибуття архієреїв, їх зустрічали на околиці села, вершники у козацьких одностроях, які супроводжували дорогих гостей почесним ескортом. Треба було бачити цієї миті отця Матфея – очі світяться радістю, немов у того хлопченяти з далекого 1935 року…

Назустріч владикам Тернопільському і Кременецькому Сергію і наміснику Почаївської Лаври Володимиру хресною ходою вийшли 50 священників на чолі з настоятелем храму.

Після освячення престолу і освячення храму відбувся хресний хід навколо нового храму. На завершення отець Матфей подякував владикам Сергію і Володимиру за торжество освячення храму, подякував односельчанам за їхні труди і старання, за те, що усі разом змогли здійснити богоугодну справу.

З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира владика Сергій нагородив протопресвітера отця Матфея ювілейним орденом «450-ліття принесення Почаївської ікони Божої Матері на Волинь». «Ви ще дитиною починали своє служіння Господу тут, у рідному Покровському храмі, – сказав владика Сергій, звертаючись до отця Матфея, – служили у далеких країнах, долали багато труднощів, багато чого бачили, немало нагород отримали за своє служіння. Але те, що Вашим благословенням, з Вашою дієвою допомогою побудовано новий храм, це, напевно, від Бога Вам найбільша нагорода і вінець за благочестиве життя».

«Несущий свет», «Народный батюшка» «Протопресвитер Матфей Стаднюк – свидетель истории Церкви» – ось, лише деякі заголовки публікацій про отця Матфея. Мені пощастило бути свідком, як  москвичі у Єлохівському Патріаршому соборі і залісецький люд у рідному селі, архієреї і молоді священики, можновладці й маленькі діти, зустрічають воістину народного батюшку – о.Матфея, який упродовж свого служіння зберігає світло Христової віри. Світло, про яке святитель Миколай Сербський писав: «Богоносцы, вы – соль земли, вы – свет миру. Если и вы обессилите и свет потеряете, пустой скорлупкой жизни мир станет, кожей змеи, которую она оставляет в тернии. Вы поддерживаете Небесный огонь в прахе земном. Если и вы погаснете, мир станет кучей пепла за вратами жизни». 


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

«Быть, а не казаться»: виповнюється 85 років і 65 років служіння у священному сані протопресвітеру Матфею Стаднюку

«Несущий свет», «Народный батюшка» «Протопресвитер Матфей Стаднюк – свидетель истории Церкви» – ось, лише деякі заголовки публікацій про отця Матфея. Мені пощастило бути свідком, як  москвичі у Єлохівському Патріаршому соборі і залісецький люд у рідному селі, архієреї і молоді священики, можновладці й маленькі діти, зустрічають воістину народного батюшку – о.Матфея, який упродовж свого служіння зберігає світло Христової віри.



Рубрики: Пастир добрий | Пастир добрий |

2946 переглядів / Коментарів: 0


Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Статті цього автора


Найцікавіше з архівів сайту
Паломники
19 January 2007




Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru