Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Інтерв’ю



Юрій Данилець: «Побувавши в монастирях на Хустщині, захотів почитати їх історію, та виявилося, що нічого ще ненаписано...»
25 January 2011 16:21

Кожен народ, нація чи окремий етнос завжди мали у своєму буттєвому активі людей, які були дослідниками свого минулого. Це закономірно і логічно. Адже хто не знає свого минулого, той приречений на хаотичне майбутнє.

Наша розмова — з відомим істориком Православної Церкви Закарпаття, кандидатом історичних наук, доктором філософії, автором шістьох монографій та багатьох наукових та науково-публіцистичних (близько 60!) статей – Юрієм Васильовичем Данильцем, якому сьогодні, 25 січня, виповнюється 30 років.

— Насамперед, вітаємо Вас, Юрію Васильовичу, з 30-річчям! Перше запитання хотілося б поставити про те, хто чи що найбільше вплинуло на Вас у прийнятті рішення займатися власне церковною історією?

— Дякую. Як я вже колись зазначав, великий вплив на мене ще з дитинства справив дід – Мирон Данилець (1928-1998). Разом із ним я відвідував храм Божий, який знаходився на відстані понад 5 км від нашого дому. На початку 1990-х на Хустщині прокотилася хвиля відродження православних монастирів. Я був із дідом на першому богослужінні в Свято-Миколаївському монастирі села Іза-Карпутлаш, в Свято-Троїцькому монастирі в Городилові, в Богородичному в Липчі. На цих відпустах панувала неповторна атмосфера піднесення. Виникло бажання почитати про історію цих обителей, але виявилося, що цієї історії ще ненаписано. Крім того, я був особисто знайомий із кількома ченцями: архімандритом Василієм (Петьовкою), архімандритом Стратоніком (Легачем), ієромонахом (тепер архімандрит) Феодосієм (Томищ).

Уже в університеті я не роздумуючи обрав церковну проблематику, хоч деякі старші колеги, які залишалися під впливом радянської ідеології, на це дивилися з осторогою. Мені також поталанило з науковим керівником, керівник кафедри записав мене до доцента Володимира Фенича. Володимир Іванович перший на історичному факультеті почав розробляти релігійно-церковну проблематику. Під його керівництвом я написав і кандидатську дисертацію. Підтримав мій вибір теми і завідувач кафедрою проф. Дмитро Данилюк.

— У чому, на Вашу думку, полягає відмінність у принципах і методах дослідження церковної історії і загальної історії України?

— Загалом відмінності як такої не існує. Історик Церкви користується тими ж самими історичними методами дослідження. Однак, на мою думку, на дослідника Церкви лягає більша відповідальність за написане. Ми знаємо, як у минулі часи концепції істориків щодо різних проблем української та світової історії змінювалися. Вважаю, що така різка зміна трактування в церковній історії  є неприпустимою. Пригадаймо лише радянський час, коли історична наука була слугою комуністичної ідеології, а про Церкву та духовенство писали лише погане.

— Знаю, що більша частина Ваших монографій і статей побудовані на своєрідному дослідницькому ентузіазмі. Як це бути водночас істориком і ентузіастом?

Кожен дослідник є ентузіастом. Однак держава повинна підтримувати цей ентузіазм, бо лише на ньому самому, як кажуть, далеко не заїдеш. Ідеться і про пристойну зарплатню, і про фінансування видавничих проектів, і про гонорари врешті решт. На жаль, цього в нас поки що немає. Новий проект починається взагалі двояко. Або я знаходжу цікаві архівні документи, збираю польовий матеріал, готую нову книгу, а тоді вже шукаю спонсорів. Або хтось зі сторони підкидує цікаву ідею і виявляє бажання профінансувати проект.

Якщо дивитися на мої книги, що вже вийшли у світ, то вони створювалися саме так. Стосовно статей, то тут ситуація складніша, часто-густо доводиться готувати публікації й самому їх «прилаштовувати» в якесь видання (буває, що й платити свої кошти).

У кожного історика, науковця, дослідника є свої прихильники, друзі, а є й противники, критики. Як ставитися до тверезої критики на свою адресу?

— Я сприймаю конструктивну критику, стараюся прислухатися до побажань колег. Противників як таких не маю, є окремі критики з представників інших конфесій, які виступають не так проти мене, як проти православ’я взагалі. Вони не сприймають того, що досліджується минуле Церкви, що пишеться правда про релігійні конфлікти, про насилля з боку інших Церков.  

— Ви є директором Богословсько-історичного науково-дослідного центру ім. архімандрита Василія (Проніна). Чим займається очолювана Вами наукова установа?

— Ідея створення наукового центру, який займався б дослідженням історії Православної Церкви на Закарпатті, існувала давно. У 2008 році її втілив у життя архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор. Центр названо на честь відомого богослова та історика архімандрита Василія (Проніна), котрий одним із перших поставив вивчення церковної історії краю на новий рівень. Робота Центру ведеться у двох напрямках – богослов’я та історія. До втілення спільних проектів вдалося долучити талановитих ентузіастів: богословів, краєзнавців, професійних істориків, видавців. 

І хоча центр діє відносно невеликий проміжок часу, зроблено вже чимало. Ми розпочали видання творів архімандрита Василія (Проніна). На цей час вийшло вже два томи праць, готується до видання третій. 18 вересня 2010 р. було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію до 650-річчя заснування монастиря в Мукачеві «Мукачівський Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі: історія та сьогодення». Ведеться робота над виданням унікальної праці «Подвижники та сповідники Православної Церкви на Закарпатті у ХХ ст.». Співробітники Центру друкуються в єпархіальному журналі «Православний літопис», займаються впорядкуванням єпархіального архіву, збирають польові матеріали.

— Знаємо, що Ви співпрацюєте з багатьма науковими та церковними періодичними виданнями, друкуєтеся закордоном. Розкажіть, будь ласка,  про цей вектор діяльності.

Головна мета цієї співпраці, як на мою думку,сприяння популяризації історії Закарпаття поза межами краю, нашої держави загалом.Уже кілька років поспіль я публікую статті на шпальтах журналу Донецької єпархії «Живой родник». Дані публікації присвячені сповідникам та подвижникам Православної Церкви на Закарпатті. Слід відзначити величезний інтерес до цієї проблематики у читачів Східної та Південної України. Крім того, журнал має поширення й на території Росії. 19 травня 2008 р. митрополитом Донецьким і Маріупольським Іларіоном я був нагороджений грамотою «за вклад у розвиток журналу».

Готую статті також для провідного інтернет-журналу РПЦ – «Православие. Ru». Завдяки цьому сайту мої публікації потрапляють і на інші інтернет-проекти: «Русская линия», «Единое Отечество», «Русская народная линия», «Православіє в Україні», «Україна православна» тощо. Координую публікації вчених із Закарпаття на сторінках міжнародного видання «Русин», яке виходить у Кишиневі. Є окремі цікаві проекти з американськими, англійськими, сербськими, словацькими, німецькими виданнями.

— Сучасна церковно-історична думка на Закарпатті нині переживає своєрідну епоху ренесансу. Хто Вам допомагає формувати церковно-історичну свідомість? І які на цьому шляху зустрічаєте перепони?

— Згоден з Вами. Після розпаду радянської атеїстичної держави розпочалося стрімке вивчення церковної історії. Вийшло чимало різноманітної літератури як наукового, так і краєзнавчого характеру. Серед таких праць слід відзначити дослідження М.Делегана, М.Палінчака, О.Хланти, О.Довганича, О.Монича, А.Світлинця, В.Пагирі. Активно працює згадуваний нами Центр при Мукачівській єпархії. Всі вони допомагають формувати історично-церковну свідомість.

— Якими досягненнями Вас радують сучасні студенти-історики?

— Теперішні студенти дуже активні, вони цікавляться різними аспектами історичного минулого. Я постійно керую курсовими та дипломними роботами для релігійної проблематики. Їх не так багато, як наприклад, з історії козацтва чи історії якихось революцій. Справа в тому, що майже кожна тема, яку обирає студент з церковної історії є новою і не дослідженою. А тому це вимагає йти в архіви, працювати з старими підшивками періодики, збирати спогади. Не всім це по силі і не всім хочеться так важко працювати. Але в підсумку виходять добротні дипломні роботи, які рекомендуються Державної екзаменаційною комісією до друку.  

— Як Вам вдається симфонічно поєднувати свої творчі пошуки і роботу з сім’єю?

Родина — це головне для кожної людини. Моя дружина Наталія також історик за фахом, працює науковим співробітником у музеї. Вона підтримує мою роботу, намагається з розумінням ставитися до наукових поїздок, фінансових витрат на різні проекти. Розумію, що іноді це важко робити.

— Ви активний учасник різноманітних наукових конкурсів. Якими здобутками у цій царині можете похвалитися?

— Кожного року в нашому університеті проводяться конкурси молодих науковців, конкурси монографій та підручників тощо. Старші колеги намагаються залучати до участі й нас. У 2005 р. моя книга «Православні монастирі Хустського району (ХХ століття)» перемогла в номінації «Найбільш рейтингова наукова праця». У 2007 р. я став абсолютним переможцем конкурсу серед молодих науковців гуманітарного та природничого напрямку, а в 2008 р. та в 2009 р. посів І місце в галузі гуманітарних наук. У 2009 р. нагороджений грамотою ректора УжНУ.

У 2009 р. авторський колектив, до складу якого входив і я, взяв участь у міжнародній виставці «Освіта та кар'єра – Абітурієнт 2009», що проходила в Києві. У номінації «Інноваційний розвиток освіти та сучасні педагогічні технології» ми вибороли ІІ місце, і УжНУ було нагороджено срібною медаллю з відповідним дипломом.

— Над чим працюєте зараз? Які плани і задуми на майбутнє?

— На даний час ведеться робота над перевиданням кількох моїх книг, що стосувалися історії окремих монастирів на Закарпатті. Планую видати також художньо-біографічне видання про преподобних Алексія Карпаторуського та Іова Угольського. Крім того, продовжую збір та опрацювання матеріалів для докторської дисертації. Загалом планів багато, але не завжди вистачає часу.

— Зичимо Вам міцного здоров’я, творчого неспокою і гармонії в сім’ї!

Розмовляв протодиякон Олександр Монич

Редакція інформаційного порталу «Православіє в Україні» приєднується до привітань!

 

 

 


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Юрій Данилець: «Побувавши в монастирях на Хустщині, захотів почитати їх історію, та виявилося, що нічого ще ненаписано...»

Захопившись вивченням церковної історії рідного краю, закарпатський дослідник уже у свої тридцять став автором шістьох монографій та близько 60 науково-публіцистичних статей.



Рубрики: Публікації | Інтерв’ю |

2646 переглядів / Коментарів: 0

Теги: постать у Церкві |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru