Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Інтерв’ю
«Якщо б я не став монахом, я б обов’язково… став монахом» – архієпископ Феодор
23 August 2013 12:24

Днями архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор завітав у гості до «Ранкової кави» на Zaholovok.com.ua. Про життя монаха, сина, архієпископа і не тільки, з владикою розмовляла Ганнуся Твердохліб.


Коли мені було 6-7 років, я ходив до стареньких людей і переписував молитви у свій блокнотик

– Владико, у нашій рубриці, як правило, кавуємо. Ви любите каву?

– Я майже завжди п’ю чисту джерельну воду. Каву взагалі не вживаю, чай – дуже рідко, от, наприклад, сьогодні.

– Пам’ятаєте, коли саме Ви зрозуміли, що бути монахом – Ваше покликання?

– Звичайно. Що найцікавіше, це не був один момент, а період часу. Коли мені було 6-7 років, я ходив до стареньких людей і переписував молитви з їх молитвеників у блокнотик коричневого кольору, який завів для цього ще у першому класі. Він для мене дотепер залишається великою святинею. Хоч і переписував, зрозуміло, з помилками, та й взагалі то не букви були, а скоріше каракулі, якими дитина щойно навчилася писати. Ті перші молитви дуже пам’ятаю донині.

– Які це були молитви, що так припали до душі дитині?

– Різні короткі молитви – ранішні, вечірні. Вони для мене зараз є ностальгійним спогадом безтурботного, благого і доброго дитинства. Найщасливіший період у житті людині – це дитинство. Безспірно, безапеляційно.

– Відомо, що Ваш батько був військовим. Дитинство минало у роз’їздах?

– Коли мене питають, де я народився, відповідаю словами радянської російської пісні: «Моя родина – Советский Союз». Так, ми їздили у різні міста, 6 років жили у Німеччині (з 2 по 8 клас), я вчився там, поки батько служив.

– Який зі спогадів дитинства приходить на думку найчастіше?

– Напевно, найщасливіший момент, коли дитина рано просинається і перед собою бачить найдорожчу людину у світі – маму. Я наголошую: людина у повній мірі щаслива може бути тільки до тих пір, поки живе мама. Моїй мамі через півроку виповнюється 70. Після смерті батька вона стала монахинею.

Священнослужитель має бути свічкою, яка завжди горить і ніколи не гасне

– Чому Ви прийняли чернечий постриг саме з іменем Феодор?

– За традицією Православної Церкви монахи не вибирають ім’я і не знають, як їх назвуть під час постригу. Ім’я вибирає той, хто постригає у чернецтво. Мені ім’я дав ректор Московської семінарії архієпископ Олександр, нині покійний. Назвав на честь Феодора – священномученика, архієпископа Олександрійського.

– Як Вам живеться з цим іменем?

– Феодор у перекладі – «Божий дар», і я вдячний Богу, що маю такого небесного покровителя.

– У чому для Вас основна різниця між світським життям і життям священнослужителя?

– Крім того, що я є архієреєм, священнослужителем і монахом у мій послух входить постійне спілкування з паствою, з представниками владних структур, з інтелігенцією, простим нардом, молоддю, дітьми.

Священнослужитель має бути свічкою, яка завжди горить і ніколи не гасне. Ми не можемо чітко розмежувати життя церкви і життя світської людини, адже живемо у світському суспільстві і завдання священика показати суспільству тепле благодатне світло євангельської любові.

– Ви згадали про обов’язкові зустрічі, зокрема, із представниками влади. Чи цікава Вам політика?

– Я категорично аполітична людина. І моя політика – це служіння перед престолом Божим, служіння Богу і своєму народу.

– Ви стежите за новинами політичного, державницького життя?

– Щодня ввечері після робочого дня я заходжу на багато сайтів – загальноукраїнських і місцевих, де стежу за життям і церковним, і світським. Бо, як єпископ, маю дати відповідь вірянам про ситуації, які складаються. І, звичайно, мені цікаво, чим живе, чим дихає наш народ.

Двері мого кабінету завжди відкриті для всіх

– Наскільки важко потрапити до Вас вірянам?

– Я кожний день приймаю людей, крім святкових днів і четверга. З 9-ї години приймаю всіх без винятку в єпархіальному управлінні. Двері мого кабінету завжди відкриті для всіх.

– З якими питаннями до Вас найчастіше звертаються люди?

– 95 % людей, які відвідують архієрея, приходять, звичайно, із своїми скорботами, проблемами, у першу чергу, духовними. Що цікаво, неодноразово до мене зверталися і щоб, на скільки це можливо, захисти їх у неординарних світських обставинах.

– Чи було якесь питання, яке здивувало і запам’яталося?

– До мене одного разу прийшла одна жінка – дуже старенька, дуже бідна вдова. Вона виховувала свого онука, у котрого загинули батьки. Вона зайшла в кабінет і, на моє здивування, у сльозах зразу стала на коліна. Я, звичайно, підняв стареньку, посадив і вислухав її прохання. Виявилося, її онук зробив недобрий вчинок і йому загрожувало досить серйозне покарання. Я не міг дивитися на страждання цієї старенької жінки і негайно з нею разом поїхав по всіх інстанціях, щоб, на скільки можливо, вирішити цю проблему і допомогти хлопцеві виправити помилку. Зараз цей хлопець – священик.

Господь через біду, страждання привів цю бабусю до єпископа, а чим все закінчилося... Тобто Бог привів священика до Церкви у такий незвичайний спосіб. Взагалі нічого не буває на Землі без промисла Божого.

– Як і, очевидно, Ваш прихід до служіння, якщо ще першокласником так любили переписувати молитви, та ще й у СРСР.

– У нас вдома крім бабці ніхто не ходив до церкви, тільки на великі свята. Я і сам дивуюся донині промислом Божим, який у моє серце вклав істинну любов до Бога, потяг до божественного, до Церкви. Я справді жив тим, що кожен вечір ходив на вечірню службу у Божий храм, я з тим вставав і лягав, з тим сідав за парту і вчив уроки.

– Утім, нерідко важко зрозуміти Божий промисел, особливо у тяжкі моменти життя…

– Подібні питання постають або перед ще невіруючими людьми, або неофітами – тими, хто лише прагне пізнати істину, прийти до Бога. Люди часто задають питання, чому Бог «допускає» війни, смерть. Нам тяжко зрозуміти промисел Божий, для людського розуміння він не завжди осяжний. Але я часто задаю у відповідь таке питання: «А що ви зробили для того, щоб Бог вас захистив? Ви вірите в Нього щиро? Ви ходите до церкви щотижня? Стараєтеся жити за його заповідями? Чи зробили Ви щось, щоб Господь був милосердним?» Якщо людина буде чесною, то скаже, що або мало, або взагалі нічого.

А ще у владики є маленька «ферма» та приємні деякі світські радості

– Як Ваша маленька «ферма» домашніх тварин? Ким опікуєтеся зараз?

– Я дуже люблю тварин, відколи почав ходити, то завжди з вулиці приносив їх додому. Мама теж любить, напевно, це від неї передалося. Зараз маємо дві папуги, що вміють розмовляти. Вимовляють, наприклад, «Слава Богу», «Владика», «Добрий день», «Хочу яблуко». Один з них говорить «Владико» практично маминим голосом. Ви б не відрізнили. Маємо 150 голубів різних порід, курей раніше мали 200 штук, зараз – менше. Є ще кролики, декоративні пташки – близько 15 порід, 3 акваріуми, один з них – на тонну води. І рослини люблю, землю. О шостій встаю, йду годувати тварин, працюю в саду, на городі, взагалі люблю сільське господарство.

– Які ще зі світських радостей Вам приємні?

– Дуже люблю класичну музику. Крім церковних піснеспівів люблю і українські народні пісні. Естрадну музику практично ніколи не слухаю, вона мені не подобається. Дуже люблю ходити на природу, по лісу, але один. Як монах, люблю самотність. Тому що маю можливість у той час приділити більше часу молитві. Графік єпископа дуже щільний і рідко є можливість побути самому.

Якщо б я не став монахом, я б обов’язково… став монахом

– Якщо б не у служінні, то у якій сфері Ви могли б реалізувати себе, у якій професії?

– Якщо б я не став монахом, я б обов’язково… став монахом. І нічого іншого не може бути, ніякої альтернативи.

Я пройшов до цього свій шлях і завжди знав, чого саме хочу. Коли я вступив до семінарії, батька звільнили, маму – теж, сім’ю переслідували за те, що виховали сина, який пішов вчитися на священика. Батьки дуже багато пережили, але без нарікань і все робили терпеливо, поважаючи мій вибір.

– У цій рубриці ми часто ставимо гостям питання із анкети Марселя Пруста: «Що б Ви сказали, зустрівшись із Богом?» Та ще ніколи ми не запитували про це у священнослужителя.

– Я б сказав словами апостола: «Господи, це я і діти, які ти мені дав». Служіння єпископа є служінням апостольським і єпископ відповідає за свою паству – як вона живе і яким чином священнослужителі приводять її до Христа.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5 РОКІВ ХІРОТОНІЇ. Ювілейне інтерв’ю з архієпископом Феодором (Мамасуєвим)

Я мав щастя спілкуватися з людиною, яка мала всепрощаючу любов

– Ви маєте великий досвід духовного самовдосконалення. Та чи є щось, чого б Ви хотіли навчитися ще? Чого Вам не вистачає?

– Я б хотів навчитись непрестанній молитві, Христовому смиренню і всепрощаючій любові.

– Така любов, мабуть, доступна тільки Богові. Як вміти любити всіх, хто так чи інакше поранив?

– Уявіть, я мав щастя спілкуватися з людиною, яка мала цю всепрощаючу любов. Це архімандрит Василій Пронін. Він із 55 років свого пасторського служіння у Мукачівському монастирі ні разу нікого не осудив, нікого не образив, ні разу не підвищив голос і з його уст ніколи не було чути негативу. Коло такої людини було відчуття, ніби у прихожій самого Бога. З ним хотілося бути, просто помовчати з ним, посидіти біля нього. Ця людина випромінювала неймовірну силу і благодать, яку мала у свої чистій душі.

А всепрощаюча любов, без сумніву, невід’ємна від жертовності.

– Єпархія висловила ініціативу канонізувати архімандрита Василія Проніна. Ви працювали поряд з ним, чого навчилися від, імовірно, святого?

– Я 7 років мав щастя жити і працювати поряд з ним. Бачив перед собою людину, яка на практиці жила по Божих заповідях. Це була людина, яка всіх любила, прощала, готова була весь світ обійняти своєю любов’ю. Презентуючи його доробок на одній з перших прес-конференцій, коротко я назвав архімандрита «втілення любові».

Я бачив страждання цієї людини – останні 3 роки він був прикутий до ліжка, але я ніколи в житті не забуду очі, які випромінювали світло внутрішньої духовної тиші і миру. Таке у сучасному житті рідко можна побачити.

Коли я став єпископом, то подав документи до Священного Синоду про канонізацію архімандрита Василія Проніна. Нетлінні мощі його спочивають у Свято-Миколаївському храмі Мукачівського монастиря.

Виправлення людина має почати тільки з себе

– На адресу окремих сучасних священиків сьогодні лунає чимало дорікань – зокрема, стосовно використання дорогих атрибутів заможного життя. Як Ви коментуєте це вірянам?

– Коли мені задали таке питання журналісти в єпархіальному управлінні, я запропонував їм у Мукачеві піти на пост ДАІ і, якщо це можливо, попросити інспекторів зупинити 100-200-300 «іномарок». Я гарантую, що із 300 дорогих машин, які проїдуть коло нас, не буде жодної машини священика. Водночас, якщо священику з вдячністю духовні чада подарують, наприклад, машину, думаю, неетично було б відмовитися від неї.

– Зневірених людей вистачає… Що Ви сказали б такій людині насамперед?

– Думаю, що насамперед треба, щоб людина самокритично подивилася у власну душу. Не треба звертати увагу на гріхопадіння та недоліки оточуючих нас людей. Виправлення людина має почати тільки з себе. Такій людині буде легко жити і вона обов’язково осягне у своїй душі Бога. Люди звикли звинувачувати всіх і вся навколо, тільки не себе.

З великим здивуванням дивлюсь на тих людей, які заради віри в Бога роблять настільки великі жертовні євангельські кроки, що для мене це є маленьким потрясінням

– Чи є щось в релігії, що для Вас залишається нерозгаданою загадкою досі?

– Я завжди з великим здивуванням дивлюсь на тих людей, які заради віри в Бога роблять настільки великі жертовні євангельські кроки, що для мене це є маленьким потрясінням. Наприклад, до мене підійшов місяць тому молодий юнак, який попросив благословення на відпустку. Я його спитав, чи має бажання поїхати на море, чи відпочиватиме десь інде. Юнак відповів: «Я хочу піти в лікарню на місяць». Не зрозумівши відповіді, я спитався, чи він захворів, якщо збирається до лікарні. «Ні, я хочу безкоштовно хоча б місяць допомагати хворим людям – одиноким, до яких ніхто не приходить», – сказав хлопець.

Це є найвищою таємницею дії божественної благодаті на серце людини. Я преклоняюся перед людьми, які мають таке добре серце, як цей юнак, який єдину у році відпустку хоче посвятити Богу і служінню ближнім. І це один із найщасливіших людей, яких я бачив.

– Що Ви кажете тим, хто вважає, що не обов’язково ходити до церкви, віруючи в Бога у серці?

– Благодать Божа діє і освячує людину в таїнствах Святої Церкви. І обов’язком християнина, як пише нам Святе Письмо, є обов’язкова недільна спільна молитва. Людина, яка пропустила один або дві тижні церкву, духовно буде угасати. Проста аналогія – якщо не зарядити мобільний телефон, він через певний час розрядиться. Саме в церкві ми отримуємо благодать Божу, яка укріпляє людину і надихає її на творіння добра.

Ганнуся Твердохліб

Фото: Володимир Твердохліб

m-eparchy.org.ua


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

«Якщо б я не став монахом, я б обов’язково… став монахом» – архієпископ Феодор

Про життя монаха, сина, архієпископа і не тільки – читайте інтерв’ю.



Рубрики: Публікації | Інтерв’ю |

2170 переглядів / Коментарів: 0

Теги: архієпископ Феодор (Мамасуєв) |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru