Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна »
«Волинська газета» (Луцьк): 100 гривень за... німця
20 January 2011 17:07

«Волинська газета» (Луцьк), Світлана Головачук, 05.11.2010

У володимир-волин-ському селі Яковичі громада загорілася ідеєю газифікувати тамтешню церкву. Мовляв, раз почали роботи у храмі Флора і Лаври, то слід і про опалення подбати. Тим паче, що в населеному пункті активно ведеться газифікація.

Довго не думали – стали до роботи. Однак одразу довелося стишити коней, бо буквально коло церковної хвіртки наштовхнулися на… людські кістки. З’ясувалося, що то – німецькі поховання часів Другої світової війни. А потім і старожили пригадали: ще в 44-му на тому місці стояли дерев’яні хрести. Що з ними стало згодом – невідомо.

– До сільської ради із клопотанням звернувся керівник робочої групи Представництва Німецької Народної Спілки в Україні Ульріх Шродер, аби місцеве самоврядування дозволило провести ексгумацію на території церковного двору, – вводить у курс справ Березовичівський сільський голова Юрій Ковальчук. – На виконкомі ми дали дозвіл. Правда, з другої спроби, бо люди неоднозначно сприйняли звістку про те, що поховання часів війни почнуть розкопувати.

Аргументи частини сільського населення були зовсім не безглуздими. Народ переймався, аби разом із кістками не викопали боєприпасів. Зрештою, все може бути, бо правду кажуть: береженого і Бог береже. Хтось нарікав, що не годиться без особливої потреби ворушити могили. Однак німці настояли. Мовляв, рештки передадуть у с. Потелич Львівської області на збірний військовий цвинтар, куди зможуть приїхати родичі солдат.

– Однак, як би то не було, але існує Женевська конвенція, є договір 96-го року, укладений між урядами Німеччини та України про поховання та догляд за могилами військовослужбовців, тож такі дії, певно, необхідно провести, – розмірковує Юрій Іванович. – Зібрали з такого приводу сходи селян, більшість із яких не особливо прихильно поставилися до перспективи, що церковне подвір’я доведеться розкопати. Однак члени робочої групи пояснили всі нюанси і врешті отримали згоду. Війна – війною, але людину треба поховати за християнськими звичаями. Та й родичі тих німців, як виявилося, ще живі й хочуть віддати шану своїм предкам.

Однак розкопати територію поблизу культової споруди – діло не хитре. Значно складніше довести все до пуття після завершення робіт. Отож селяни поставили перед іноземною стороною справедливу вимогу: допомогти із ремонтом храму та облагородженням подвір’я. Представники Німецької Народної Спілки зголосилися. Зійшлися на тому, що за кожні два квадратних метри розкопаної землі громада отримає по 100 грн. Правда, в селі не вважають, що беруть гроші за німців. Певно, люди праві, бо в сільській раді, до якої входить шість населених пунктів, ледь вистачає коштів на найнеобхідніше, тож віднайти фінанси, аби «прибрати» сліди ексгумації, – справа доволі складна. Та, як відомо, церква відділена від держави. Тож не уклади громада відповідних угод, парафіянам довелося б самотужки наводити лад поблизу храму.

За два дні ексгумаційних робіт у Яковичах виявили 24 скелети. Однак то – не всі. Керівник робочої групи Представництва Німецької Народної Спілки в західних областях України Мирон Старко впевнений, що в землі лишилося ще три, можливо, чотири тіла.

– Цей процес дуже серйозний, – зауважує Мирон Володимирович. – Викопати – то половина справи. Всі кістки ретельно оглядаються, потім описуються, аналізуються знайдені в могилі речі, оформляється відповідна документація. Визначаємо зріст, приблизний вік, поранення. Особисті жетони шукаємо. Правда, не в кожній могилі вдається їх знайти, бо ж то – земля. Тим більше, що хоронили не в домовинах, а загортали в палатки. Зрештою, вони такі ж люди, як і ми. В багатьох були дружина і діти, до яких мріяли повернутися. Часто знаходимо ключі від будинків. Це – своєрідний талісман.

Як же опинилися німецькі могили біля Української православної церкви? Отут допомогли спогади старожилів. Сивочолі яковичівці добре пам’ятають, що в часи війни в їхньому селі стояв госпіталь, куди й звозили поранених ворогів. Зрозуміло, далеко не всі виживали. Хтось помирав від хвороб, але більшість – від ран. Хоронили поблизу культових споруд, аби вони слугували орієнтиром, коли випаде нагода забрати кістки на батьківщину. Подейкують, що й досі в німецьких архівах зберігаються карти таких поховань.

– Німці – педантичний народ, – зауважує член робочої групи Петро Остапчук. – Вони по всій Європі збирають своїх, на відміну від наших, і звозять у конкретно визначені місця. На Західній Україні – це село Потелич, що в Жовківському районі Львівської області. До кордону – рукою подати. За три кілометри – вже Рава-Руська. В Потеличі облаштовано великий цвинтар. Його територію розбито на сектори, кожна могила – під номером. Коли там з’являється «свіже» поховання, родичам покійного знову надсилають похоронку, в котрій зазначено все: де лежить, під яким кодом… Прописано чітко. Тож удовам, які, до речі, в більшості ще живі, не складно знайти місце, де спочиває чоловік.

Та вражає не німецька організованість. Якщо серед поховань випаде знайти останки радянського воїна, то – справжня проблема.

– Був у нашій практиці такий випадок, – пригадує Петро Остапчук. – Викопали. А далі що робити? Іменних жетонів радянські солдати не мали. Документи до цього часу не збереглися, тож родичам не повідомиш. І нікому така знахідка не потрібна! Оце – прикро!

Нині про те, що на території яковичівського храму проводилася ексгумація, свідчить хіба що частина ще не порослого травою ґрунту під самим парканом. Натомість поблизу церкви кипить робота. Виплачені німецькою стороною кошти стали справжнім стимулом до дій: парафіяни, котрі щомісяця жертвують на капітальний ремонт храму, задалися ціллю довести справу до кінця. Мовляв, якщо іноземці приїздять за своїми через стільки років, то реставрувати храм, котрий став свідком загибелі і німців, і українців, – справа честі.


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

«Волинська газета» (Луцьк): 100 гривень за... німця


Рубрики: Моніторинг ЗМІ | Різне |

946 переглядів / Коментарів: 0

Теги: співпраця з військовими | краєзнавство |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі

Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru