Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Інтерв’ю
Про те, як у Києві готуватимуть монахів для Афону — протоієрей Роман Барановський
09 August 2012 12:20

Нещодавно Священний Синод ухвалив рішення про відродження подвор’я Свято-Пантелеімонівського Афонського монастиря при київському храмі святителя Михаїла, першого митрополита Київського.

У день пам’яті св. вмч. Пантелеімона новостворене подвор’я відзначає перше престольное свято. 

Для чого створюються подвор’я найдавніших монастирів, та чому саме при Олександрівській лікарні буде відроджено поки що єдина в Україні Афонська обитель? Про це «Православію в Україні» розповів настоятель лікарняного храму на честь святителя Михаїла та духівник новостворенного подвор’я протоієрей Роман Барановський.

Чому саме при храмі на честь святителя Михаїла було вирішено відродити Афонське подвор'я?

В Україні вже існувала традиція Афонського подвор`я, однак знаходилося воно в Одесі. З відомих політичних причин у 1923 р. його було закрито.

Відродити подвор`я Афонського монастиря було вирішено на теренах нашого храму, на основі тієї обителі, яка тут існує – лікарняного храму.

Святий великомученик Пантелеімон – покровитель Руського Афонського монастиря. І це подвір’я є, фактично, обителлю цілителя Пантелеімона в Україні. Думаю, саме тому наш храм обрано невипадково.

Уже зараз храм має статус Афонського подвор’я. Афон прислав до нас у якості представника зі Святої Гори ієромонаха Олексія, завдання якого – організувати тут монастир.

Думаю, це органічно, тому що наш храм знаходиться при лікарні, а святий великомученик Пантелеімон – покровитель лікарів.

При нашому храмі є також сестринство милосердя. Однак це в жодному разі не суперечить тому, що Афон – чоловіча братія. Афонські подвіор`я знаходяться в миру – і до них, наприклад, у Москві чи Санкт-Петербурзі приходять прихожани не тільки чоловічої статі, але і жіночої.

Хоча, насамперед, тут повинна бути «кузня кадрів» монахів, послушників для Афону. На Афоні не вистачає співаків, не вистачає лікарів. Тут готуватимуться послушники, вони будуть знайомитися тут із Афоном, виховуватимуться для Афону, будуть організовуватися паломництва на Святу Гору.

Люди, які будуть приїздити на Афон, будуть проходити певну підготовку, яку очолить ієромонах Олексій – афоніт (він провів на Афоні 13 років), монах-схимник та аскет. Мій статус залишається – настоятель храму на честь святителя Михаїла та духівник сестринства. Також мені було запропоновано стати духівником нової обителі – моїм завданням стане сповідати всю братію, яку ми вже почали збирати.

Добрі відносини між Свято-Пантелеімонівським монастирем на Афоні та київським храмом на честь святителя Михаїла почалися ще в 1999 р.

Наші зв’язки зі Свято-Пантелеімонівським монастирем мають уже десятилітню історію. Тому що ще з 1999 року і я, і багато парафіян нашого храму чоловічої статі стали їздити на Афон та сповідатися у отця Макарія, духівника Святої Гори Афон. Там ми залишалися на послух, і він звернув увагу на наших парафіян, на нашу братію, яка безкорисно і віддано трудилася. Навіть уже зараз деякі в минулому послушники нашого храму є насельниками афонського монастиря.

До мене було звернення в обличчі старців Святої Гори Афон, які запропонували допомогти їм створити Афонське подвор`я в Києві. Виникало багато пропозицій, де саме у Києві його створити: чи то на базі якогось існуючого монастиря, чи то десь у лісі побудувати, чи то знайти місце на Подолі (адже там у минулому було Синайське подвор`я).

Але коли делегація афонських монахів побувала в нашому храмі, вони побачили, що у нас – афонський дух. У нас майже всі ікони написані на Афоні (я скуповував їх протягом 15 років в антикварних магазинах), привіз також багато афонського каміння, на якому написані ікони. Багато є і просто гарного мармурового афонського каміння під іконами, де золотими буквами написано «Свята Гора Афон». Лампади, афонське панікадило – тобто, все церковне начиння нагадує Візантію. Окрім того, у нас чоловічий хор.

Але у нас також є сестринство. Вдягнені в апостольники, сестри прислуговують у храмі, відвідують хворих, а 30 чоловік співає в хорі. Таким чином, у нас є і чоловічий хор, і  жіночий.

Той затишок, спокій, молитовність, які є в храмі, нагадують монастирську обитель. Тому Афон звернув увагу на атмосферу нашого храму, оцінив нашу працю та довірив велику честь відродити подвор`я в Києві.

У нашому храмі побував Президент. Він також був схвильований питанням відродження Афонського подвор`я. І коли дізнався, що є пропозиція організувати його на базі нашого храму, Президенту сподобався проект. Він також відзначив афонський дух нашої обителі – адже сам неодноразово бував на Афоні.

Тому зараз вирішується питання, щоб якось безболісно для лікарні трохи збільшити територію, добудувавши приміщення біля храму, де могла б жити братія. Наш храм був відроджений на старих фундаментах, на старих престолах у 2004 році, а потім покинутий київською громадою та адміністрацією. І ми вже самостійно доводили його до того стану, в якому він перебуває зараз.

Є у нас ще маленький храм, де ми починали служіння – будиночок ХІХ століття, де жили священики – ми його освятимо на честь великомученика Пантелеімона, щоб в обителі був престол святого цілителя.

Це дуже символічним є таке поєднання – і братство, і сестринство. Територія буде згодом розділена: окремо буде молитися братія, а сестри милосердя продовжуватимуть відвідувати лікарню. Тому що багато хворих ходять територією лікарні, заходять до храму та поступово розуміють, що хвороби тіла породжені хворобами душі.

Якщо є якась виразка тіла, то першопричиною обов'язково є якась незгода глибоко в душі. Особливо це стосується тих хвороб, які не піддаються лікуванню, першопричина цих хвороб – глибоко в серці людини.

Серце необхідно очищати. Хворі це розуміють, і в день у нас буває до 15 причасників тільки в палатах. Сестри з ними проводять бесіди, готують до причастя, приводять у храм. А священик, який займається лікарнею, відвідує цих хворих.

Багато хворих зараз не можуть оплатити своє лікування. Вони прямо так приходять і говорять. Ми збираємо кошти. Багато хворих не доїдають, тому що держава виділяє на харчування одного хворого 5 грн. в день. Не вистачає елементарного - продуктів, певних вітамінів, і вони приходять під храм і просять їсти. Але навіть і просити не треба, бо вони знають, що храм їх нагодує.

Ми виставляємо столи, і людина знає, що коли вона приходить, її обов’язково нагодують. Сестри розмовляють з тими, хто приходить, у кого немає хрестика – надягають його, хто не вміє молитися – моляться разом із ними.

Звичайно, приходить і багато бомжів, ми також їх годуємо.

Про милостиню

Якось одного разу я запитав на Афоні у схимонаха Рафаїла, як подавати милостиню циганам, бомжам, п’яницям, на підпитку – всі простягають руку і просять милостиню. На що він мені відповів: «Це не твоя справа, п’яниця він чи наркоман, чи алкоголік, людина простягнула руку – дай. Те, що він п’яниця – це його доля така. Яке тобі діло, в його образі Христос випробовує твоє милосердя».

Невже Христос не може його сам нагодувати? Може! Але ці люди існують для того, щоб ми мали порівняння, що ми можемо такими стати, щоб наші серця вчилися співчувати, співстраждати, щоб ми уподібнювалися Христу. І з нас Господь запитає, чи ми бачили людей знедолених, неврівноважених, з психічними травмами, чи ми допомогли їм. Адже, якщо людина почала просити на дорозі – це психічна травма. Це так само, як і поломана нога, - це вже порушена психіка.

Держава не може забезпечити його спокій, тому він протягнув руку. А п’є він тому, що в нього слабка воля, і це легкодоступно – будь ласка, давай гривню і ти вже стакан вип’єш. А у нього слабка воля, немає чим компенсувати соціальне спілкування, тому так легко його й хапає ця недоля алкоголізму. Як паралізована нога, так і схильність до алкоголю. Тому, якщо просить – дай, а куди він це застосує – не твоє діло.

До нас приходять люди, які обіймали високі посади, а зараз вони ніхто – бомжі, наркомани, у яких трусяться руки. Приходить колишній головний інженер заводу,  головний архітектор Києва за радянських часів – також алкоголізм у нього, а вони несуть зараз таке покірне та смиренне існування. У них низькі пенсії, діти в них все позабирали, дітям вони не потрібні, а ми з ними спілкуємося, відправляємо у монастир, годуємо, намагаємося давати якусь роботу, щоб і вони заробили якусь копійчину. Я навіть іноді сповідаю тих, хто на підпитку, якщо людина хоче сповідатися. Часом, такі люди ближче бувають до Христа, ніж хтось із порядних, успішних та виважених, яким Христос не стільки потрібен, скільки буває потрібен їм.

Коли почали з’являтися перші  подвор`я, та в чому їх головне завдання?

За часів Російської імперії на Афон ішли пішки, і щоб дістатися Святої Гори, потрібно було провести в дорозі майже півроку. Щоб потрапити на Афон, треба було йти спочатку до Одеси, а вже звідти сідати на пароплав і плисти на Афон.

Так ось, паломники, які збиралися на Афон, зупинялися в Одесі, і вже Одеса координувала, кому – в Єрусалим, а кому – на Афон. Саме так виникли Афонське та Єрусалимське подвор`я в Одесі.

На Святу Гору приймали не всіх. Ті, хто хотів туди потрапити, мав пройти якийсь іскус, якесь духовне формування у монастирі, керованому Афоном. Сам Афон не мав багато відвідувачів, які могли б приносити достатньо пожертвувань на життя обителі, на її розвиток. Тому подвор`я збирало необхідні кошти в містах.

Ще одним важливим завданням подвор'я була і залишається допомога у веденні монастирського господарства – збирання коштів, облаштування цехів-майстерень, де, наприклад, шиють підрясники, роблять церковний утвір, пишуть ікони – усе те, що неможливо реалізувати на Афоні, але можливо реалізувати у велелюдних містах.

Однак головним завданням подвор`я залишалася підготовка кадрів – послушників – необхідно було формувати їх світогляд, вчити молитися, вчити їх Іісусової молитви, перевіряти на щирість, на аскетизм, готувати їх, щоб вони йшли в монастир із чистим серцем.

Коли йдеш в армію, то якийсь час маєш проходити «курс молодого бійця». Навіть в «учебку» посилають, і тільки потім ідеш у лінійні війська. Так само і тут – монахам також потрібен такий курс, тим паче, що устав Афонського подвор'я той самий, що і в монастирі. Окрім того, Афонським подвор`ям завжди керував представник зі Святої Гори. Звичайно, ні один монах на Афоні не хоче повертатися в мир. Але треба ж і в мир принести афонський дух. Ось, наприклад, ієромонах Олексій, якого прислали до нас з Афону, теж не хотів покидати Святу Гору, але приїхав, виконуючи послух.

Цього року буде перше святкування престольного свята нашої новоствореної обителі. Звичайно ж, із Афонським Свято-Пантелеімонівським монастирем нас розділяє географія, але духовно ми не розділені. Матір Божа розпростерла свій омофор аж до нашого храму. За пророцтвом Божої Матері, Свята Гора Афон буде під її покровительством, і «ослабиться на людей нападение бесов», і легкими способами на Афоні монахи зможуть досягти спасіння. І ось таке Її благословення розповсюджується і на Київ, зокрема, на наш храм, який відтепер стане центром такого афонського духу в Києві.

Бесіду вела Любов Дубова


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Про те, як у Києві готуватимуть монахів для Афону — протоієрей Роман Барановський

У день пам’яті вмч. Пантелеімона перше престольное свято відзначає новостворене Афонське подвор’я. Про те, для чого створюються подвор’я найдавніших монастирів, та чому саме при Олександрівській лікарні буде відроджено поки що єдина в Україні Афонська обитель?



Рубрики: Публікації | Інтерв’ю |

3767 переглядів / Коментарів: 0

Теги: Афонское подворье в Киеве |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru