Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Історія в деталях
Троїцька церква біля НСК «Олімпійський»: зводили кілька десятиліть – зруйнували за одну ніч
17 April 2013 11:33

І Троїцька церква, і Троїцький ринок, і Троїцький народний будинок, що в Києві, у самому центрі міста, були зобов’язані своєю назвою церкві в ім’я Святої Трійці, збудованій на Великій Васильківській у 1858 р. Письменник Микола Лєсков згадує про цю «живописну церкву», з настоятелем якої він був у дружніх стосунках, у повісті «Печерські антики».

1962 року цей храм було зруйновано за одну ніч. За 50 років на цьому місці встигли побувати і школа, і спортмайданчик, і бомбосховище, і 16-поверхівка, а нині там – італійський ресторан і офісний центр.

2011 року Київрада виділила земельну ділянку на перетині вулиць Шота Руставелі та Жилянської під відбудову зруйнованої Троїцької церкви.

Ініціативна група займається відродженням Троїцької церкви біля НСК «Олімпійський» у Києві. Як видно з історично-архітектурної довідки, розробленої Державним науково-дослідним інститутом пам’яткоохоронних досліджень і Головним управлінням культури, мистецтв та охорони культурної спадщини КМДА, Троїцька церква – унікальна київська святиня…

Троїцька церква, початок ХХ ст.

***

Свято-Троїцька церква – один із парафіяльних храмів колишньої Либідської поліцейської частини Києва. Історична територія її погосту (нині Печерський район м. Києва) із західного боку обмежується червоною лінією вул. Червоноармійської, з південного боку – вул. Жилянської, зі східного боку – вул. Шота Руставелі, з північного боку – межами колишніх приватних домоволодінь.

Будівля Троїцької церкви не збереглася, так само, як і незавершена споруда нового парафіяльного храму, розпочатого будівництвом у 1911 р. У літературі та архівних джерелах містяться матеріали, що дозволяють простежити історію формування старої (втраченої) та теперішньої забудови території колишнього погосту, виявити дати зведення, авторів проектів і первісний зовнішній вигляд церковних споруд.

Досліджувана ділянка розташована в історичній місцевості «Нова будова». Ця назва свідчить про те, що відповідний район сформувався відносно недавно.

Ще у першій чверті XIX ст. місцевість на південному заході від теперішньої Бессарабської площі, на шляху до Василькова, лишалася практично вільною від забудови, тут існували лише поодинокі хутори. Але на початку 1830-х рр. розгорнулося будівництво великої фортеці на Печерську.

Територію вздовж Васильківської дороги та понад річкою Либідь, згідно з генеральним планом 1830-1837 рр., було вирішено віддати під заселення тим, хто звільняв для майбутньої фортеці ділянки на Печерську. Квартали отримали регулярну структуру з урахуванням рельєфу місцевості. У середині XIX ст. активно формувалася рання забудова, зокрема, вул. Великої Васильківської (нині Червоноармійської), Малої Васильківської (нині Шота Руставелі), Жилянської.

Церкву в ім’я Святої Трійці було розміщено у місцевості «Нова Будова» згідно з ініціативою митрополита Філарета (Амфітеатрова) про впорядкування парафій Старокиївської частини. У 1851 р. він звернувся до Київського, Подільського й Волинського генерал-губернатора Д.Г.Бібікова з пропозицію «в видах уравнения церковных приходов <...> о перенесений на другие места 3-х приходских церквей из числа 13-ти, находящихся в Старокиевской части» - а саме, Вознесенської, Златоустівської та Троїцької.

У доповідній записці, що її подав головноуправляючий шляхами сполучень та публічними будівлями граф П.А.Клейнміхель цареві Миколі І у липні 1854р. підкреслювалося, що нову Троїцьку церкву буде споруджено замість «Троицкой - предназначавшейся в сломку по проекту образования площади между Софийским собором и Михайловским монастырем, на место, предназначавшееся прежде для съезжего дома Лыбедской части, на Васильковской улице» [2.1, арк.62-64].

Проектована на «Новій Будові» церква мала замінити древню Троїцьку церкву у Верхньому місті (у районі сучасної вул. Алли Тарасової, колишньої Троїцької). Про зовнішній вигляд цього дерев'яного храму XVII ст. можна судити з плану церкви 1695 р. та акварелі М. Сажина «Розкопки руїн церкви Ірини».

Колишня Троїцька церква існувала, вірогідно, з XVII сторіччя і зберігалася без істотних змін протягом першої половини ХІХ ст., що підтверджується описом церкви за 1846 рік, який зберігається у фонді церковно-будівельного «присутствія» Державного архіву Київської області. [1]

Відомий дослідник Л.Похилевич повідомляє: «Троицкая церковь, по случаю построения новых присутственных мест, перенесена в Лыбедскую часть, где беспрестанно умножалось число жителей и чувствовалась потребность в церквях, сгрупированных до того почти в одном месте. Впрочем, лес разобранной церкви оказался непригодным при возведении новой, построенной по новому плану и из новых материалов. Только утварь и некоторые иконы перенесены туда». [2] Тобто спочатку планувалося спорудити Троїцьку церкву на новому місці з матеріалів розібраної старої церкви.

Історик М.В. Закревський характеризував її так: «Малая, ветхая, убогая, деревянная церковь Св. Троицы, об одном куполе, с деревянною же колокольнею» [1.6, с.841].

Проект дерев'яного на цегляному фундаменті Троїцького храму на «Новій Будові» склав у 1852р. єпархіальний архітектор П.І.Спарро.

Павло Іванович Спарро – вихованець Петербурзької Академії мистецтв, учень В.Беретті, разом з яким переїхав до Києва. З 1838 до 1860-х рр. обіймав посаду архітектора при Київській духовній консисторії (єпархіального архітектора). За його проектами споруджувалися, зокрема, Казанська церква Флорівського монастиря.

Троїцька церква у Старокиївській частині міста була скасована у 1858 році. У тому ж році 12 жовтня на вул. Великій Васильківській була освячена новозбудована Троїцька церква.

У 1901 – 1902 рр. між церквою та Троїцьким ринком було споруджено важливий культурно-освітній осередок — Троїцький народний будинок (нині Театр оперети).

3 1901 р., коли на «Новій Будові» з'явилося чимало багатоповерхових житлових будівель, а на Великій Васильківській вулиці активно зводився католицький Миколаївський костьол заввишки понад 60 м, серед православного населення розпочався рух за спорудження нового храму Троїцької парафії, котрий за величчю не поступався б костьолу.

Цим переймалося спеціально утворене громадське парафіяльне попечительство, яке мало забезпечити організаційний та фінансовий бік справи. Першим головою попечительства було обрано в лютому 1901 р. відставного чиновника І.Й. Богдановича, до його складу увійшли заможні парафіяни В.Д. Бошно, А.П. Слінко, колишній київський поліцмейстер А.І. Живоглядов та ін., а також увесь причт Троїцької церкви. 1902 р. попечительство замовило проект нового храму єпархіальному архітекторові Є.Ф. Єрмакову.

***

Київський зодчий Євген Федорович Єрмаков був вихованцем Київського реального училища; вищу освіту здобув у Петербурзькому інституті цивільних інженерів, який закінчив у 1892 р. У 1897-1898 рр. він працював у Києві міським інженером. Брав участь у прокладанні нової Святославської вул. (вул. Чапаєва), у благоустрої Володимирської гірки. У 1898 р. призначений київським єпархіальним архітектором, а у 1899 р. - архітектором Києво-Печерської Лаври. Працював також штатним техніком Київського благодійного товариства. У серпні 1918 був включений до складу технічно-будівельної комісії при Міністерстві сповідань Української Держави. Доля Є.Ф. Єрмакова після 1918 р. невідома. Брат архітектора – київський митрополит і патріарший екзарх України 1920-х рр. Михаїл (Єрмаков).

Переважна більшість споруд зодчого зведена на замовлення церковних структур; при цьому він, як правило, використовував т.зв. «російський» стиль. Ним споруджені парафіяльні храми - Макаріївська церква, Покровська церква на Пріорці (разом з Миколою Казанським), Єлизаветинська церква на Трухановому острові, а також Іллінська церква на ділянці Михайлівського монастиря біля вокзалу та Знаменська церква на «Васильчиковій дачі» (три останні не збереглися), реконструйована Вознесенська церква на Деміївці, Благовіщенську церкву/лікарняний корпус при Лаврі і аптеку для монахів, церкву Різдва Богородці у Гнилецькому скиту, церкву Живоносного Джерела у Голосіївській пустині, Пантелеймонівський собор у Феофанії та ін.

Згідно з проектом Є.Ф. Єрмакова, нова церква мала бути двоярусною, близькою до прямокутної, з величезною центральною цибулястою банею на потужному барабані, до якого прилучалися чотири малі цибулясті баньки. Із західного боку до неї прилучалася 5-ярусна дзвіниця з видовженим шатром. Зі сходу храмовий об'єм утворював три апсиди, відповідно до трьох проектованих приділів: центральну - двоярусну, бічні - одноярусні, з одноярусною прибудовою дияконника і жертовника.

Кожну апсиду, а також західний портал увінчували окремі маленькі главки. В опорядженні церкви еклектично поєднувалися мотиви псевдоросійського стилю (форма бань, ряди кокошників, лиштва вікон, ширинки, колонки-«диньки» тощо) та однієї з течій модерну – неоросійського стилю (загальне об'ємно-просторове рішення, характерні фронтони).

***

Історія реалізації цього проекту виявилася вельми складною й тривалою. Пропозиція Є.Ф. Єрмакова цілком задовольняла тих, хто прагнув створити на «Новій Будові» не менш масштабну споруду, ніж католицький костел. Проте кошторисна вартість будівництва – 189 тисяч рублів – спершу здавалася парафіяльному попечительству практично недосяжною. Через це його члени спробували замовити альтернативний проект і звернулися з цією метою до академіка архітектури В.М. Ніколаєва.

У 1903 р. він підготував здешевлений варіант, де храм проектувався меншим за розмірами, без дзвіниці, завершений шатровою банею з чотирма малими цибулястими баньками, загальною висотою понад 40 м.

 

Його кошторис склав 103 653 руб. Після цього попечительство передало проекти на розгляд єпархіального начальства. Внаслідок цього розгляду було висловлено думку, що проект Є.Ф. Єрмакова має безперечні переваги і що в разі, коли реалізовувати його почергово (перша черга - основний об'єм, друга черга - дзвіниця), вартість спорудження першої черги буде всього на 4887 руб. більшою, ніж вартість всього будівництва за проектом В.М. Ніколаєва.

З огляду на це, Київська духовна консисторія у березні 1904 р. визнала за краще реалізувати проект Єрмакова, дозволивши тимчасово спорудити храм без дзвіниці. Остаточне позитивне рішення з цього приводу консисторія прийняла 23 липня 1904 р., передавши проект на розгляд будівного відділення Київського губернського правління.

10 грудня того ж року правління затвердило цей проект, що було засвідчено підписами губернського інженера В.А. Безсмертного та виконуючого обов'язки губернського архітектора В.П. Моцока. Таким чином, проект Є.Ф. Єрмакова пройшов усі потрібні погодження.

Проте замовники з якихось міркувань продовжували наполягати на здійсненні проекту В.М. Ніколаєва, спробувавши навіть погодити його в обхід Київської духовної консисторії у Святішому Синоді. Коли ця акція не дала результату, попечительство у 1907 р. замовило ще один проект інженерові В.П. Листовничому. Київська духовна консисторія, а за нею Господарче управління при Святішому Синоді, розглянувши його, не знайшли ані художніх, ані економічних переваг перед уже затвердженим проектом Є.Ф. Єрмакова. Але попечительство продовжувало пошуки найкращого варіанту і, зрештою, у 1908 р. вдалося до посередництва Санкт-Петербурзького Товариства Архітекторів у справі проведення всеросійського конкурсу проектів Троїцького храму. Умови конкурсу були надруковані у столичному журналі «Зодчий» [1.8].

Тут, зокрема, були викладені вимоги замовників щодо того, яким має бути проектований храм - своєрідне «завдання на проектування». З цих вимог видно, що храм мав бути трьохпрестольний, з підвалом, місткістю щонайменше на 2000 віруючих (не враховуючи хор). Окремо підкреслювалося: «Желательно, чтобы проектируемый храм, будучи поставлен на месте несколько пониженном и, в то же время, имеющим с трех сторон четырехзтажные дома, а на расстоянии трех кварталов католический костел с вьюокими готическими башнями, - доминировал в этой части города» [1.8, с.429].

До конкурсного журі надійшло 9 проектів, з яких 8 склали петербурзькі архітектори. 24 лютого були підбиті підсумки конкурсу.

Першу премію отримав проект під девізом «Брама», автором якого виявився студент Петербурзького інституту цивільних інженерів Анатолій Васильович Самойлов. Щодо нього журі зазначило: «Проект представляет талантливо задуманный мотив южнорусских церквей, типа киевской Св. Софии. С внешней сторону, по фасадам, живописный прием, весьма оригинальньїй, искренно передающий настроение православного храма» [2.4, арк.17].

Другу премію було присуджено проектові під девізом «Зелений трикутник» (художник-архітектор Дмитро Андрійович Крижанівський): «В общем интересный проект с основними 8-ю устоями и четырьмя перекрещивающимися лучами зллиптической формы; обработка и композиция разрезов дают проекту преимущество перед другими в конкурсе» [2.4, арк.17].

Третє місце посів проект під девізом «Хрест у кільці» (архітектори Є. Фелейзен, В. Щуко): «Проект по общим массам и пропорциям заслуживает внимания. Хорошо вяжутся пять глав храма с нижней частью, и все вместе производит цельное впечатление» [2.4, арк.17].

З премійованих проектів замовники найбільше зацікавилися тим, що посів друге місце. Спеціальний будівний комітет, що сформувався при попечительстві під керівництвом інженера О.Й. Ватіна, упродовж 1909-1910 рр. вів з Д.А. Крижанівським переговори щодо керівництва будівними роботами. Але архітектор і попечительство не дійшли згоди у питанні щодо матеріальної винагороди.

 

***

Зрештою Троїцькій парафії довелося повернутися до давно затвердженого проекту Є.Ф.Єрмакова. У вересні 1911 р. відбулася урочиста закладка нової церкви, що мала будуватися саме за цим проектом.

У церемонії взяли участь митрополит Київський і Галицький Флавіан, Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Ф.Ф. Трєпов, Київський губернатор О.Ф. Гірс, міський голова Ш.Дьяков та інші почесні гості.

Перший камінь в основу майбутнього храму поклав митрополит Флавіан. У східній частині фундаменту між мармуровими плитами було закладено металеву дошку з пам'ятним написом: «Основан храм сей во имя Св. Живоначальныя Троицы при Державе Благочестивейшего Государя Императора Николая Александровича всея России, при святительстве высокопреосвященного Флавиана, начальнике края генерал-адьютанте Ф.Ф. Трепове, при губернаторе камергере А.Ф. Гирсе, при городском голове И.Н. Дьякове, при благочинном 2-го округа Києва протоиерее Н. Браиловском, при настоятеле церкви и председателе приходского попечительства протоиерее М. Вышемирском, при священнике Н. Компановском, при церковном старосте П.Г. Рудакове, при епархиальном архитекторе Е.Ф. Ермакове, при председателе строительного комитета А.И. Ватине, иждивением прихожан и членов попечительства» [1.5]. Далі перелічувалися імена парафіян і членів попечительства, котрі вносили пожертви на будівництво.

Зібраних на цей час коштів та пожертвуваних будівельних матеріалів мало вистачити на успішне здійснення першої черги будівництва (спорудження дзвіниці віднесли до другої черги робіт). До числа найбільш діяльних членів попечительства входили, зокрема, домовласники «Нової Будови» П.Г. Рудаков (титар храму), К.К. Гольдфарб, Ф.І. Поллак, міський діяч В.Г. Іозефі, фабрикант цегли Я.І. Бернер, власник ковбасної фабрики М.Д. Аристархов, підрядчик М.Д. Корчагін та ін. Головою попечительства 16 липня 1907 р. було одноголосно обрано настоятелем Троїцького храму отця Митрофана Вишемирського.

Можна відзначити, що паралельно з будуванням храму попечительство вкладало кошти у прибуткову нерухомість. Так, було позитивно вирішено питання щодо зведення на церковній землі житлового будинку (нині - споруда по вул. Червоноармійській, 49) [2.3].

Храм споруджувався у центрі погосту, безпосередньо за східними апсидами старої церкви. Будівництво велося у підрядний спосіб. Так, влітку 1913 р. підрядчик Є.І.Кир'янов закінчив цегляну кладку цоколю та стін. Про вигляд церкви у цьому стані можна судити з фотознімків Всеросійської виставки 1912 р., що проводилася та Троїцькій площі та Черепановій горі поряд із місцем будівництва.

***

Війна та революційні події, що розпочалися у 1917 р., не сприяли успіхові подальших робіт. У 1918 р. недобудована церква стояла без головного куполу та нарубану. У вересні 1918 р. попечительство все ще пробувало «посунути будівництво чи бодай убезпечити від атмосферних опадів уже виконані роботи». Та 1919 р. набув чинності радянський «Декрет про відділення церкви від держави і школи від церкви», згідно з яким церковні структури не мали права володіти нерухомістю. Будівництво остаточно припинилось.

Незакінчена споруда упродовж 1920-х рр. височіла біля Троїцької площі. Біля неї було влаштовано так званий «Червоний стадіон», проводилися масові спортивні заходи. Зрештою 30 липня 1931 р. Наркомат освіти УСРР дозволив Київській крайовій інспектурі охорони пам'яток культури розібрати на будівельні матеріали низку культових споруд, що вважалися «менш цінними [2.3]. До цього переліку, зокрема, увійшла недобудована Троїцька церква на Сирці. Очевидно, тут припущено помилки, бо на Сирці не існувало Троїцької парафії, і йшлося саме про храмову споруду на «Новій Будові». Невдовзі недобудовану церкву було розібрано.

Що ж до старої церкви, то радянські органи зареєстрували її парафіяльну громаду у вересні 1920 р., тут перебувала традиційна «старослов'янська» конфесія. На початку 1930-х років храм був закритий. Служба Божа відновилася тут за нацистської окупації.

У період боротьби з релігією 1934 року Троїцька церква була закрита - вона значиться у «Списку всіх закритих церков м. Києва». [3] Згодом приміщення церкви використовувалося «под хозяйственнньїе нужды». За документами, що датовані листопадом 1934 року, садибна ділянка Троїцької церкви в її історичних межах була поділена на дві частини: з боку вул. Червоноармійській, 51 – залишилася за Троїцькою церквою, а з боку вул. Шота Руставелі, 48 (на той час - вул. Борохова) – була передана у комунальну власність місту. [4]

Відповідно до Постанови Київської міськради від 9 листопада 1934 року земельна ділянка площею 4136 кв. метрів по вул. Борохова садиба № 46 і частина садиби № 48, а також частина садиби по вул. Червоноармійській, 51 були відведені Житлобудкопу «Печатник» під будівництво житлового будинку. У договорі на право забудови від 28 грудня 1934 року було зазначено, що будівництво повинне було розпочатися не пізніше 27 грудня 1934 року і закінчитися - не пізніше 1 квітня 1936 року. [5]

Очевидно, це будівництво не було розпочато в зазначені строки, і постанова міськради від 9 листопада 1934 року була скасована. За постановою Президії міськради від 30 жовтня 1936 року за № 628 - майже половина колишньої садибної ділянки Троїцької церкви по вул. Борохова №№ 46-48, ріг вул. Жаданівського, з фундаментами недобудованої церкви та частина садиби по вул. Червоноармійській, 51, була передана Міськнаросвіті під будівництво у 1937 році школи. [6]

Будівництво чотириповерхової мурованої двокомплектної школи № 145 було здійснено у 1937-1938 роках.

У телефонних довідниках за 1938-1940 роки вона значиться як неповнолітня 7-класна жіноча середня школа по вул. Шота Руставелі, 48. [7] Найвірогідніше, у той час ділянка Троїцької церкви залишалася поділеною парканом на дві частини - церковну та шкільну.

Після війни, порівнюючи з дореволюційним часом, площа церковної земельної ділянки була зменшена майже удвічі - на східній частині було влаштовано літній широкоекранний кінотеатр «Спорт» та гаражі.

 Троїцький храм, 1946 рік

У середині 1950-х років за свідченнями випускників школи 1950-1960-х років зліва від будівлі школи було влаштовано бомбосховище і навчальний комплекс цивільної оборони для учнів старших класів, справа - навчально- виробничі майстерні, а за ними спортмайданчик (у 1980-х роках перенесений в ліву частину території школи – ріг вулиць Шота Руставелі і Жилянської). У перші післявоєнні роки школа залишалася жіночою, мала 37 класів, з них 22 – молодшихта 15 старших. [8]

Церква діяла у повоєнний час (ремонт дещо спростив її вигляд - зокрема, були втрачені фронтони над карнизами), аж поки згідно з рішенням міськвиконкому № 1606 від 25 вересня 1962 р. її не було знесено за одну ніч у зв'язку з реконструкцією вулиці [1.18,. с.135].

Було розібрано також огорожу та надвірні житлові й службові будівлі причту. Відомостей про подальшу долю храмових святинь, на жаль, не виявлено.

Частину колишньої церковної садиби зайняв наріжний 16-поверховий житловий будинок по вул. Червоноармійській, 51, споруджений у 1965-1969 рр. (архітектори О.І. Малиновський, Г.М. Колесов). Східну частину садиби було відведено під подвір'я середньої школи № 145 (вул. Шота Руставелі, 46). Її об'єм, споруджений у 1950-х рр., частково займає церковний терен, але місце будівництва нового Троїцького храму досі вільне від капітальної забудови. Очевидно, фундаменти храму залишаються у землі; інформацію про їх стан може дати спеціальне зондування.

Містобудівний стан місцевості істотно змінився. При цьому доводиться констатувати, що у кварталах поблизу досліджуваної садиби домінують насамперед зразки індустріальної забудови 1960-х - 2000-х рр., які поступово нівелюють історичне середовище, позбавляючи його тут активної містобудівної ролі.

На початку 2000-х років на місці Троїцької церкви влаштовано розбірний павільйон – кафе, тепер – італійський ресторан. Теперішня адреса цієї ділянки: вул. Червоноармійська, 49-А. У будівлі середньої школи № 145 (теперішня адреса: вул. Шота Руставелі, 46) зараз діє природничо-науковий ліцей № 145, зліва невеликий шкільний сквер, за ним в глибині – спортивний майданчик. А на розі вул. Шота Руставелі і Жилянської на місці, де знаходилося бомбосховище,  було розпочато будівництво житлово-офісного комплексу




[1] ДАКО, ф.17, оп.1, спр. 1064, арк. 1.

[2] Похилевич Л. Монастыри и церкви Києва. Прежнее и нынешнее состояние их и средства содержания причтов, а также иноверческие монашеские дома. -К., 1865, стор. 83.

[3] ДАК, ф. Р-1, оп. 1, спр. 6837, арк. 3.

1212 ДАК, ф. Р-1, оп. 1, спр. 10433, арк. 82.

[5]  Там же.

[6]  Там же, арк. 81.

[7] Список абонентів Київської міської телефонної сітки АТС за станом на 1.09.1938 р.- К., 1938; Список абонентів Київської міської телефонної сітки АТС за станом на 1.05.1940 р.- К., 1940, стор. 184.

[8]   ДАК, ф. Р-31, оп. 2, спр. 65, арк. 1.


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Троїцька церква біля НСК «Олімпійський»: зводили кілька десятиліть – зруйнували за одну ніч

Цей храм XVII ст. було зруйновано 1962р. За 50 років на колишній території храму встигли побувати і школа, і спортмайданчик, і бомбосховище, і 16-поверхівка, а нині – італійський ресторан, ліцей та офісний центр. Однак фундаменти храму залишаються в землі.



Рубрики: Публікації | Історія в деталях |

3680 переглядів / Коментарів: 0

Теги: Троицкая церковь возле НСК | монастирі та храми Києва |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі

Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru