Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Актуальний коментар
Таємниці слідства: СПРАВА митрополита Володимира (Богоявленського) – у відеоблозі ПвУ
08 February 2013 01:54

Дивіться цієї неділі, 10 лютого, о 16:00 на супутниковому телеканалі «Перший Ukraine».

10 лютого - день пам’яті Собору новомучеників та сповідників, які в землях Русі у ХХ столітті за Христа постраждали.

7 лютого Українська Православна Церква вшановувала пам'ять священномученика Володимира (Богоявленського), митрополита Київського і Галицького. Цього року виповнюється 95 років від дня мученицької кончини митрополита.

Сьогодні, напевне, кожна віруюча людина знайома з ім’ям першомученика ХХ століття, однак далеко не кожен знає, у чому саме подвиг митрополита Володимира, чому він був так жорстоко вбитий, хто це зробив, як і навіщо?

Отже, про ці та інші таємниці мученицької смерті священномученика Володимира (Богоявленського) в новому відеблозі «Православія в Україні» розповідає заступник директора Українського інституту національної пам’яті, полковник у відставці, доктор історичних наук, професор Дмитро Вєдєнєєв.

Текст бесіди читайте нижче.

 

Митрополит Володимир (Богоявленський) став першим мучеником в історії Церкви ХХ ст.

— Вивчення життєписів святих – це справа, на перший погляд, агіографів і богословів. Чим тема подвигу священномученика початку ХХ століття Київського митрополита Володимира (Богоявленського) є цікавою для Вас, фахового історика і людини, пов’язаної з Інститутом національної пам’яті?

— Передусім треба сказати про масштаб, велич фігури владики Володимира в нашій церковній історії. Бо це, мабуть, єдина людина, яка упродовж свого життя послідовно очолювала всі першопрестольні кафедри Руської Православної Церкви – Московську, Петербурзьку, Київську. Це справді був видатний ієрарх, богослов, людина, яка не боялася служити під час епідемії холери, людина, яка залишила по собі богословські праці.

На жаль, у переддень відзначення пам’яті новомучеників і сповідників Російських ми повинні підкреслити і звернути увагу на те, що саме митрополит Володимир став першим священномучеником в історії Православної Церкви у ХХ столітті.

– Хотілося б, щоб Ви, як історик, уточнили: серед ієрархів чи священноначалля. Бо я знаю, що у 1917 р. були постраждалі й серед рядового священства.

– Так, вакханалія насильства поглинула країну після падіння монархії, і такі випадки вже були. Ми ведемо мову, що це – перший єпископ, перший архієрей Руської Православної Церкви, який прийняв мученицьку смерть у ХХ столітті.

Чи є такі архівні документи, що можуть розкрити таємницю вбивства?

– Січень-лютий 1918-го – страшний, кривавий та відповідальний час. У контексті яких історичних подій було звершено зухвале вбивство митрополита Володимира, та чи можемо ми сьогодні, на основі архівних документів, зробити реконструкцію цього злочину?

– Безсумнівно, в основу нашої бесіди ми і покладемо архівні матеріали, зокрема, «Справу розслідування вбивства митрополита Володимира», яка зберігається в архівному фонді Міністерства юстиції Української держави гетьмана Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918 р.). Чимало спогадів залишили також сучасники. Є й інші архівні матеріали, які дозволяють, принаймні, з великою долею точності, відтворити обставини 7 лютого 1918 р. (за новим стилем), який став останнім у земному житті владики Володимира.

Ви слушно, отче Миколаю, звернули увагу на те, що і до подій 1917 р. владика Володимир страждав за свою принциповість і чітку позицію ієрарха Православної Церкви.

Безпосередньо у 1915 р. його протести проти засилля «распутинської камаріл’ї», яка, на жаль, мала вплив на частину ієрархів, православного кліру, в навколопридворних колах слугувала тому, що він і справді був засланий виконувати обов’язки митрополита Київського і Галицького до Києва.

А не встиг владика Володимир прибути до Києва, як на його адресу вже лунали погрози. Цього разу – з боку ініціаторів нового церковного розколу, відомого як «єресі філетизму», коли в церковному житті пропонують на перший план побудови Церкви ставити не апостольську традицію, а політичні, національно-політичні та інші кон’юнктурні, мирські, земні міркування. Мається на увазі діяльність т.зв. Всеукраїнської православної церковної ради, яка то ублажала його позиції стати Патріархом, то вимагала 100 тис. крб., то залякувала – не треба приїздити до Києва.

І, до речі, коли йшло суто кримінальне розслідування, одна з головних версій, яка багато в чому підтвердилася, полягала в тому, що ледве не головною причиною загибелі митрополита Володимира стала та складна ситуація, яка утворилася, на жаль, в самому середовищі Православної Церкви.

Якщо ви побуваєте в Музеї іконопису Острозької академії, то побачите промовисту картину – фото князя Сангушко, якого вбили анархісти у 1917 р., по-звірячому (судячи з фото, шматували багнетами), а головне – відреставровані ікони, які ці вояки рвали багнетами так само, як і в приміщенні митрополита Володимира. Уявіть собі, який був рівень оскаженіння!

Так от, коли військовий уряд скасував обов’язкове Причастя для військовослужбовців (є такі відомості), то лише 16% вояків причащалися Святих Христових Таїн. Занепад релігійності усього населення, при всьому статусі Православ’я, і спричинив багато в чому не тільки репресії проти кліру Руської Православної Церкви, але, власне, те оскаженіння, що призвело до загибелі 13-15 млн. мешканців колишньої Російської імперії.

Серед найближчого оточення митрополита були зрадники?!

– До речі, це питання мене завжди турбувало: як у країні, яка позиціонує себе християнським центром світового масштабу і населення якої офіційно сповідує християнство, могло виникнути таке явище, що Ви влучно у своїх статтях називаєте «святотацтвом». І взагалі, звідки воно може взятися, чи може воно з’явитися в наш час, чи ми застраховані від цього?

– Якщо говорити безпосередньо про святотацтво, то, як потім з’ясувалося з обставин, келійник покійного митрополита Володимира Федір Рибкін (келійник!) вкрав частину його дорогоцінних речей, у тому числі панагію. Не погребував навіть шкарпетками, білизною і т.д., і намагався все це на «чорному» ринку збути, та його посередниця була затримана поліцією.

Але все це деталі. Головне, що тотальне поширення безбожжя серед інтелігенції, нігілістичне лицемірне ставлення до віри серед вищих кіл, тоді ще Російської імперії, що Церква була зведена у синодальний період до рівня, по суті, фіскального відомства (хоча станом на 1917 р. і було 100 тис. православних священиків) – обумовило те, що навіть у середовищі Києво-Печерської Лаври, найдревнішої святині на землях Русі, частина кліру, чернецтва стала в різку опозицію до митрополита Володимира.

Не випадково матеріали слідства, допити свідків зафіксували, що вбивці дорікали митрополиту Володимиру за те, що він «не дозволяє братії створювати ради, як у нас», маючи на увазі чи то церковні ради, які автокефалісти намагались насадити, чи то органи радянської влади.

Реконструкція подій кривавого 7 лютого 1918-го

— До речі, через цей перехід ми повертаємося до деталей, до того, що відбувалося того дня. Адже для багатьох наших глядачів дуже цікавими є обставини гибелі митрополита Володимира, які до сьогодні достеменно широкому загалу невідомі. Тому я дуже прошу зробити невеличку реконструкцію обставин злочину, пов’язаних із його вбивством.

— Слід віддати належне слідчим Української держави. З особливою повагою гетьман ставився до покійного архієрея, і тому кращі сили були кинуті на розслідування цього вбивства. З’ясувалася приблизно така картина.

Кілька разів до покоїв митрополита Володимира заходили з обшуком, багнетами рвали ікони і портрети монархів. А потім приблизно о 20-й годині 7 лютого 1918 року до його покоїв, через центральні ворота Лаври, прибули 5 осіб у солдатській уніформі, один – у шкіряній куртці (тоді такі носили автоброневі, авіаційні підрозділи, тобто це не був чекіст, як це прийнято асоціювати). Вони виставили вартового, поцупили ряд речей, забрали митрополита Володимира і вивели його через економічні ворота Лаври, а вже за 10 хвилин келійник митрополита почув серію пострілів.

Тіло митрополита Володимира було знайдено між двома кріпосними валами. Слідчим відкрилася страшна картина. Зокрема, судмедекспертиза зафіксувала вогнепальне поранення правої сторони голови, кілька вогнепальних поранень, різані рани багнетом. Причому, судячи з цього, знущалися вже над мертвим тілом архієрея, кололи його обличчя багнетами, що свідчить про те, що навряд чи це були звичайні грабіжники, які не допускають такий садизм. Хоча також було зламано срібне наверхів’я посоха митрополита, поцуплено дорогий годинник, панагію та деякі особисті речі. От така об’єктивна звіряча картина цього вбивства.

Хто і чому вбив Київського митрополита?

— Але як відомо з Ваших статей, імена злочинців на сьогодні досі не встановлено. Тому хотілося б, щоб Ви змалювали хоча б аудіофоторобот тих, хто міг вчинити такий злочин. Що це були за люди?

— Головна лінія слідства цього вбивства була пов’язана з іменем Трофима Нетребка, дід якого входив до складу насельників Лаври. Він розповідав вартовим митрополита, мовляв, у мене є тут родич, і якраз ця зачіпка дозволила розкрутити лінію Трофима Нетребка.

Селянський син, який подвизався у Голосіївській пустині, але монахом не став, служив в армії під час Першої світової війни, потім служив то в кріпосній артилерії Севастополя, то в Армії УНР, то переходив на бік «червоних», то дизертував із Радянської армії. Будучи допитаним, Трофим Нетребко підтвердив, що, дійсно, в нього серед насельників Лаври є родич. Але виходячи з усіх опосередкованих деталей слідства, було видно, що ця людина не мала твердих політичних переконань – отак хилиталася в залежності від ситуації Громадянської війни.

Проте коли була проведена очна ставка між Трофимом Нетребком і служками, келійником митрополита, вони в один голос заявили, що не впізнають цю людину серед тих, хто брав участь у затриманні, а потім – убивстві митрополита Володимира.

— Це змова чи випадковість?

— Я не виключаю факт змови. Чому? Тому що забагато доказів свідчили про те, що Нетребко міг бути якщо не активним, то принаймні пасивним учасником убивства. Зокрема його виставили на варті, озброєного гвинтівкою, коли майбутні вбивці, по суті, займалися мародерством в покоях митрополита Володимира. Можливо, це свідчить про те, що та фронда, яка сформувалася в середовищі насельників Києво-Печерської Лаври, призвела до того, що одного з безпосередніх винуватців цього садистського вбивства вони вигородили.

— Звісно ж, були версії, здобуті в ході церковного розслідування. Якщо можна, декілька слів про це.

— Судячи з убивства митрополита Володимира, вбивці не мали чіткої приналежності до певного військово-політичного табору. Навряд чи їх можна вважати беззастережно «червоними», вояками Армії УНР… Контррозвідка «білих», яка у 1919 році на прохання митрополита Антонія (Храповицького) почала розслідування, дійшла, на мій погляд, найбільш реалістичного висновку, що вбивство скоїли анархічні елементи. Але додам: елементи, які явно були невдоволені позицією митрополита Володимира як палкого поборника єдності Православної  Канонічної Церкви.

Архієпископ Леонтій Чілійський написав згодом, що «это было поистине великое помрачение ума (мова оригіналу – Д.В.); характерно, что все монахи, которые позволяли себе досаждать владыке-страдальцу, кончили в тяжких муках, неся на себе тот грех, который они содеяли невинному страдальцу-священномученику».

Частина кліру, до речі, була заборонена у служінні як члени цієї Церковної Ради.

На сьогодні ми не знаємо достеменних причин убивств, бо з падінням гетьманату одразу припинилося подальше розслідування як недоцільне. Для нас ця трагедія промовиста тому, що занепад моралі, державницького життя неминуче обертається, на жаль, як підтвердила історія ХХ століття, переслідуванням нашої Церкви.

— Дякую за цікаву та змістовну бесіду і чекаємо на нові зустрічі з Вами в цій студії.

Бесіду вів протодиякон Миколай Лисенко

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«Священномученик Владимир (Богоявленский) проливал свою кровь за Церковь и то светлое время, когда любой сможет прийти в храм», — преподаватель КДАиС Игорь ХРОНЕНКО

Н.Ефременко. Отцовский крест. Священномученик Владимир (Богоявленский)

С.Герук. Первомученик XX века — митрополит Владимир (Богоявленский)

А. Андрущенко. Крестный путь священномученика Владимира (Богоявленского)


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Таємниці слідства: СПРАВА митрополита Володимира (Богоявленського) – у відеоблозі ПвУ

10 лютого - пам’ять Собору новомучеників та сповідників, які в землях Русі у ХХ столітті за Христа постраждали.
7 лютого виповнилося 95 років від дня загибелі першого священномученика ХХ століття митрополита Володимира (Богоявленського). Хто, як і чому вбив Київського митрополита, та в чому його подвиг – дивіться у відеоблозі.



Рубрики: Публікації | Актуальний коментар |

2513 переглядів / Коментарів: 0

Теги: священномученик Владимир (Богоявленский) | вшанування святих |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru