Недивно, що в Україні та Росії хлопчиків часто називали іменами Петро і Павло. Адже вже у IV столітті, про що свідчать письмові пам’ятки, християни вшановували святих апостолів.
Так, в українській родині Лебедів одного сина назвали Петром, а коли народився другий – Павлом. Старший виріс, прийняв чернецтво – і був наречений на честь апостола Павла. У сім’ї з’явилося два Павла, а юнак отримав небесних покровителів в особах двох першоапостолів. Тим юнаком був намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Павел (Лебідь).
Відомо, що апостол Петро був звичайним рибалкою до того, як стати учнем Христа і піти проповідувати Слово Боже. Разом зі своїм братом Андрієм Первозванним, а також Іаковом та Іоанном вони складали рибацьку артіль. Він був простим, не книжним, як говорить про нього Іоанн Златоуст.
Апостол Павел сам про себе говорив: «Фарисей – син фарисея». Більше того, мав римське громадянство та виховувався «у ніг самого Гамаліїла» – відомого іудейського законовчителя, члена Синедріону (себто тодішнього парламенту). Але ж спочатку апостола Павла знали лише як Савла – кращого єврейського інквізитора, і лише з часом про нього дізналися як про святого Павла. Про подвиги святих можна говорити довго – вони і по сьогодні нас вражають.
Божественна літургія на свято Петра і Павла в Лаврі
Що ж у подвигу апостолів вражає намісника Києво-Печерської Лаври? Як розповів митрополит Павел, його завжди дивувало, й дивує до сьогоднішнього дня, невпинність учнів Христа у праці.
«Коли переглядаєш історію житія своїх святих покровителів Петра і Павла, стає соромно. Дивишся на їхні труди, на їхні подвиги – і стає якось не по собі, тому що бачиш, як далеко ти знаходишся від них. Як сказано в молитві преподобного Антонія Печерського, не скільки віддалені ми відстанню неба від землі, як своїм життям, – розповів владика. – Так, Господь буде приймати нас такими, якими ми є, але буде давати нагороду ту, яку ми заслужили.
Ми можемо жити дуже красиво, благочестиво, можемо отримувати від людей всяку подяку. Але якщо не буде за нами стада, що за нами слідує, то все марно. Сказано в Євангелії, що нікого не забув Христос у своїй молитві Гефсиманській, молитві про виконання волі Божої у нашому житті: «Так буде воля Твоя» (Мтф. 26, 42). І сьогодні нас ці слова спонукають дивитися збоку на своє особисте життя і давати приклад іншим людям, щоб вони бачили в тобі те світло євангельського вчення, що освітлює дорогу».
***
Виховувався митрополит Павел у багатодітній родині, і завжди батьки були прикладом для своїх вісьмох дітей. Як зізнається владика, заступництво Божої Матері та молитва рідної матері має для нього надзвичайно велике значення. Мама митрополита Павла Надія Лебідь і зараз часто гостює в сина в Лаврі. Тут, в гостях у намісника древнього монастиря, вона й розповіла, чому сина назвали саме на честь апостола.
«Чоловік так назвав, – зізналась вона. – Бо я не хотіла називати Петром, я хотіла назвати Володею. А Митя, чоловік, приїхав до мене і каже: «Не по-твоєму назвав сина. Я назвав Петром». «Ну так, слава Богу, хай буде Петро», - кажу йому. Так Петром і лишився. А вже як прийняв монашество – став Павлом. І так у нашій сім’ї стало два Павла».
До речі, у Києво-Печерській Лаврі, яка нещодавно святкувала 25-річчя свого відродження, митрополит Павел вже 20 років як намісник.
За цей час Лавра розквітла, в кожному храмі лунає молитва, щодня обитель відвідують десятки тисяч паломників. І сьогодні, як зізнається владика, він живе лише Церквою та Лаврою.
Божественна літургія на свято Петра і Павла в Лаврі, 2012 р.
Цікаво, а що митрополит Павел любив і чим жив у дитинстві, коли ще був Петром? Як розповіла його мама, у дитинстві владика найбільше любив до церкви ходити.
«Він ходив до церкви з дитинства, – зокрема сказала Надія Лебідь. – Багато читав, такий був – талановитий хлопчина… І таким він і лишився.
У дитинстві він все зі мною був. Завжди все розкаже, поради попросить... Він уже вчився у Луцьку на кухара і щосуботи приїжджав додому. То чоловік мені тоді казав : «Вже твоя поміч приїхала». А як приїжджає додому, то вони вдвох з Ніною – менша від його сестра – рихтували разом, все старалися щось робити. Ну, так гарно було. Гарно. Всіх він сестер і братів і наставляв, і щось розказував...»
На питання ж, як сприйняла мама майбутнього намісника Києво-Печерської Лаври рішення стати монахом, вона відповіла: «Як тільки він вирішив прийняти монашество, я була трохи проти. А після вже хотіла та казала, щоб і менші Павло та Володя пішли такою ж дорогою. Але так, бачите, не сталося. Тільки він обрав такий шлях. Я задоволена, дуже щаслива, що він Богу служить, людям помагає. Дуже щаслива».
За словами ж владики, більш за все його радує, що саме в домі Божої Матері, в домі преподобних Печерських отців він несе свій послух.
«Я ніколи в житті не мудрствую, як мені вчинити, що зробити. А перед всякою справою прошу, щоб Господь направив мої стопи. Я не знаю, як чинити в тій чи інший ситуації, тому що я людина смертна, вражена гріхом первородним і особистими своїми гріхами. Але я надіюся і стараюся хоч трошечки жити, як подобає, – зазначив владика. – Я дуже запальний, але і дуже швидко відхожу. І я дуже вдячний Богові, що Він не дає, щоб в моєму серці, я про це слізно прошу, не було місця лукавству, неправді і злості.
Іноді я думаю, що не в той час народився, але воно так, напевно, і потрібно було. Бо я дивлюся, як відносяться до послуху навіть монахи, і це мене часто дуже дратує. Я дивлюся, як недбало відносяться до своїх обов’язків чиновники, забуваючи про те, що їм Господь доручив. І мені жаль тих людей, що вони рвались до цього, обирали собі такий шлях, а не вміють втримати дане Господом заради спасіння інших людей…
Кожен день переглядаю прожиту сторінку свого життя, і буває, дійсно, так, що і те не так зробив, і того образив, і тому милостиню не дав. Тому що не завжди можливо зробити те, про що просять. Коли відходиш до сну, думаєш: «Господи, помилуй. Прости і тих, хто приходить, допоможи їм, не лиши. І мене помилуй, не лиши...»
Апостоли Петро і Павел якраз вчать нас ревності у роботі. Бо все, що робиш, повинно відповідати не стандартам науки-техніки – стандартам совісті. А совість завжди підказує, як має робити християнин. Адже душа твоя – християнка. Григорій Богослов каже: «Когда будеш призывать словом Слово». Тобто, коли ти будеш говорити про Бога – Слово Боже, старатимешся, щоб твоє життя відповідало євангельським істинам, тоді ти будеш наближатись до святих апостолів, до Христа...».
Божественна літургія на свято Петра і Павла в Лаврі, 2012 р.
У день Петра і Павла урочисте богослужіння в Лаврі, за яким збираються тисячі віруючих звідусіль, – уже давня традиція. І , звичайно ж, вітання намісника з іменинами теж стало традицією.
То над чим же замислитись у цей день? Можливо, над тим, чи наслідуємо ми апостолів у своєму житті? Та прочитати хоча б по одній главі з послань апостолів і знайти для себе сенс власного життя. Може, для вас такими словами стануть слова апостола Павла: «Якщо я говорю мовами людськими та ангельськими, а любові не маю, то я лише мідь, що дзвенить».
ДИВІТЬСЯ ВІДЕОРЕПОРТАЖ:
Редакція «Православія в Україні» вітає митрополита Павла з Днем ангела!
А також вітаємо зі святом усі православні парафії, названі на честь Петра і Павла, та всіх чоловіків, які носять імена цих святих апостолів!
Версія для друку
Post new comment