Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна »
РІСУ: Між культом і культурою
09 December 2010 14:11

РІСУ, Тарас Антошевський, 02.12.10

Хоча організатори семінару, який відбувся 29 листопада у Митрополичих палатах Національного заповідника «Софія Київська», назвали його «Сакральні об’єкти чи культурна спадщина?», учасники заходу все таки намагалися слово «чи» замінити сполучником «і».

Семінар, який багато в чому нагадував засідання за круглим столом, організували Український центр розвитку музейної справи та Французький культурний центр. Участь в ньому взяли керівники і представники багатьох українських музеїв, науковці, архітектори, мистецтвознавці, журналісти, представники Церков та французькі гості.

Французький досвід плідної співпраці працівників культури і культу

Саме останні заповнили першу частину семінару, ділячись досвідом співпраці держави, церковних установ та закладів культури і науки у збереженні і примножені історичної сакральної спадщини у Франції. Загалом склалося враження про сьогоднішнє мирне співіснування. Хоча починаючи з Великої Французької революції в кінці ХVIII ст. і закінчуючи 1905 р. Католицька Церква Франції зі стану державної перейшла через періоди переслідування до стану «безмайнової», коли на початку ХХ ст. не лише втратила фактично всі свої храми (вони стали власністю держави або місцевих громад), але й єпископальні будинки чи монастирі. Нині близько 45 тис. парафіяльних храмів і 80 єпархіальних соборів перебувають у безтерміновому і безкоштовному користуванні Католицької Церкви. Лише новозбудовані храми стають її власністю. Натомість є й випадки, коли храми, які не є пам’ятками культурної спадщини, продаються у приватну власність і стають, скажімо, виставковими залами.

Проте, за словами французьких учасників семінару, Католицька Церква не протестує проти такого стану. Завдяки тому, що храми перебували на державному чи комунальному балансі, було детально описано їх майно, відреставровано чи відбудовано храми та їх інтер’єри після війн. Церква і держава спільно дбають про збереження культурної спадщини, її публічне представлення. Часто храми стають центрами духовної музики, що також дозволяє збирати кошти на їх збереження. У понад половині з 80 соборів існують скарбниці церковного ужиткового посуду і сакрального мистецтва, значна частина з яких відкрита для публіки.

Будь-які реставраційні чи перебудовні дії не можуть відбуватися без узгодження спеціальної державної ради. Проте сама Церква зацікавлена у співпраці з архітекторами і музейчиками, створює свої єпархіальні ради з митців найвищого класу для збереження пам’яток та іншої сакральної спадщини.

Гостріше стоїть проблема з тими храмами, які зашилися без пастви або паства значно чисельно зменшилася. Трапляються випадки, що саме захист держави дозволяє зберегти такі храми.

За словами Іва Лескроара, генерального інспектора національної спадщини Міністерства культури та комунікацій, генерального секретаря Національного комітету культурної спадщини Франції, не дивлячись на певні непорозуміння чи локальні конфлікти у минулому, сьогодні у Франції немає проблем у відносинах представників культу і культури, скоріше навпаки.

За словами його колеги Сільвії Гранж, зберігача національної спадщини, голови Департаменту професійних та міжнародних зв’язків в Генеральному управлінні спадщини, у Франції діє суворий закон, що ті сакральні чи інші цінності, які стали частиною фондів музеїв Франції (всього таких понад 1200 у Франції та світі), є невідчуженими. Між музеями і церковними громадами можуть існувати домовленості про їх публічне представлення в храмах, але обов’язково мають бути укладені охоронні договори, і вони не можуть бути повернені громадам у власність.

Загалом склалося враження, що у французьких церковних громадах не існує проблем з державою і закладами культури через нерухоме і рухоме сакральне майно, яке історичною спадщиною. Напевно тому, що існує усвідомлення, що воно так чи інакше, але служить народу Франції, а держава має більше можливостей для його захисту і збереження.

 

Український досвід: культ без культури і держава без державного мислення

Під час другої частини семінару, коли виступали українські учасники, такого розуміння відверто не було. Подекуди музейники та церковники сходилися у тому, що держава не розуміє пріоритетів у цій сфері, і керується не національними, а вузько політичними інтересами. Якщо французи переважно ділилися прикладами реставрації храмів, то українці — занедбанням з боку державних органів.

Близько 90% сакральної архітектури різними методами було знищено в радянський час — таку інформацію повідомив Микола Пархоменко, заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури України. Значна частина того, що збереглася — це заслуга музеїв, які в них розташувалися. Близько 50 дерев’яних храмів було в радянські часи перевезено в скансени і всі вони дожили до нашого часу, на відміну від десятків інших, які вже згоріли або зігнили чи були розібрані людьми.

За словами експерта, саме у 2010 році проблемні питання збереження історичної спадщини в Україні загострилися особливо. «Історія у нашій державі нерідко повторюється з точністю до навпаки». Напевно мало де так політичні події впливають на пам’ятко-охоронну сферу та й на всі інші, як в Україні. І це небезпечно як для релігійного миру, так і для відносин працівників музеїв з представниками Церков. Близько 15-ти років тому було започатковано державну програму відновлення сакральних будівель, знищених у радянський час. Найбільш відома — собор Свято-Михайлівського монастиря в Києві. І це, за словами М.Пархоменка, часто робилося з політичною доцільністю зі сторони державних мужів, щоби показати свою любов до певної конфесії, але за державний кошт.

Як свіжий приклад, 100 млн. грн., які хочуть виділити на відбудову Десятинної церкви, хоча ніхто не знає, як вона виглядала до зруйнування у 1240 р. татаро-монголами. В той час, як понад 2 тисячі пам’яток архітектури перебувають в аварійному стані, серед них перлина дерев’яної архітектури Придніпров’я — церква в Новомосковську, на спасіння якої держава не має коштів.

До теми Десятинної церкви учасники семінару зверталися неодноразово, а проф. Гліб Івакін (член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту археології НАН України) детально пояснив, чому не можна ні відновлювати Десятинку, ні будувати щось інше на цьому місці. Він згадав, що ще президент Л.Кучма видав указ про відбудову, але коли йому пояснили що є на цьому місці, то відразу скасував цей указ і заборонив будь-які будови на цій багатющій на археологічні знахідки землі. Пізніше робилися спроби повернутися до теми при президентові Ющенку. Тоді поруч з саркофагом над залишками Десятинки несанкціоновано звели невеликий храм УПЦ (МП), який всупереч судовим рішенням так і не знесли. Тепер же настоятель цього храму архимандрит Геделон поширює інформацію, що буде відбудовано не лише церкву, а й братський корпус, якого, як твердять археологи, тут ніколи не було, бо це не була монастирська церква. І, звертаючись до археологів та архітекторів, він стверджує, що діє від імені Президента України. Зрештою, експертів він приймав саме в Адміністрації Президента. Натомість археологи та архітектори зробили детальне дослідження, згідно з яким на місці руїн Десятинки не могло бути ні великого храму, ні тим більше монастиря. І зараз на цій дуже багатій на археологічній залишки території старокняжого граду потрібно проводити детальні археологічні розкопки, на які потрібно і багато часу, і багато коштів. Але, як вони зауважують, ніхто про це не хоче чути, натомість форвардують та прискорюють процес побудови нового храму.

Як не дивно, за відбудову цього храму виступив професор історії мистецтва Київської Духовної Академії УПЦ КП Дмитро Степовик, але за умови, що цей храм буде належати УПЦ КП. Варто нагадати, що в часи президентства В. Ющенка саме УПЦ КП ініціювала таку відбудову, а у відповідь поруч звела тимчасовий храм УПЦ (МП). Професор Г.Івакін назвав архаїчним такий підхід.

Культурна спадщина між музеєм і церквою

Не менш гаряче звучала тема відносин музеїв і Церков. Музейні збірки часто є безцінними, тому й викликають до себе двоякий інтерес. І оскільки ніхто, за словами Миколи Пархоменка, не проводить їх оцінки, тому в разі крадіжок (а це не рідкі явища), ніхто не знає, якою має бути міра відповідальності за злочин. Зрештою, експерти не змогли назвати випадки, щоби когось було за це покарано.

Заручниками ситуації стають музеї, розташовані у колишніх культових чи інших церковних приміщеннях. На прикладі краєзнавчого музею у Гусятині на Тернопільщині, який діяв у колишньому приміщенні синагоги, було показано, якою може бути доля музею і його колекції: приміщення звільнили, нового відразу не надали, багато що було втрачено, штат працівників розпущено.

Національний заповідник «Софія Київська», до складу якого входить кілька об’єктів, має різноманітний досвід співпраці з конфесіями. За словами Нелі Куковальської, генерального директора заповідника, вони мають найкращих спеціалістів, які слідкують за збереженням пам’яток, зокрема собору св. Софії, проводять реконструкції і відбудови. Так, відновлені 2 храми на території фортеці в Судаку передали в користування православним громадам, з якими склалися гарні відносини. В самій Софії також зрідка правляться молебні, але мова про передачу у постійне користування одній із конфесій заповідником навіть не розглядається.

Натомість складні відносини заповідника були з православною громадою у столичній Кирилівській церкві. Відносини з настоятелем громади загострилися 2004 (!) року, коли священик почав вимагати передачу храму у власність громади. У Кирилівській церкві є унікальні розписи — 800 кв. м фресок ХІІ ст. — таких немає жоден інший храм України. Є також ікони Врубеля та багато іншого цінного. І ось православний священик захотів замалювати ці фрески, мармуровий іконостас викинути та усунути ікони Врубеля, які визнав неканонічними. Громада за весь час перебування у храмі зовсім не цікавилася його збереженням. Врешті конфлікт набув міжнародного розголосу: завдяки відомим експертам із діаспори інформація про загрози нищення інтер’єру Кирилівської церкви розійшлася по всіх світових мистецьких центрах, почали надходити в Україну листи з проханням припинити нищення. Керівництво заповідника звернулося до митрополії УПЦ і 2009 р. прийшов новий священик, з яким відразу склалися партнерські відносини.

Інший приклад — Андріївська церква, приміщеннями комплексу якої користуються дві конфесії — УПЦ КП і УАПЦ. Сам храм є у користуванні громади УАПЦ. І хоча спочатку було обумовлено як частоту богослужінь (лише 20 раз на рік), так і дотримання охоронних приписів (мінімум свічок, лише під час богослужінь), проте скоро священик почав правити щодня, а свічки, закапуючи цінну підлогу, горять не лише під час богослужінь. У храмі організували магазин церковного товару, натомість чиняться перешкоди у проведенні екскурсій. Працівники заповідника жахнулися, коли побачили забиті в рідкісний іконостас Растреллі цвяхи, на які чіплялися інші ікони або службовий одяг. Громада також не цікавиться збереженням храму, а навіть робила перешкоди, коли проводилися біля собору ремонтні роботи, які утруднювали доступ до храму. В той же час біля храму невідомі особи збирають кошти на його ремонт, хоча громада ні копійки не виділила, коли до неї зверталися з цього приводу. Комунальні послуги також повністю лягли на плечі заповідника.

Н.Куковальська розповіла, що вона мала з цього приводу зустрічі з Предстоятелем УАПЦ, але після них не було жодних змін. А у 2009 р. керівництво УАПЦ при участі тодішнього прем’єра Ю.Тимошенко почали тиснути на генерального директора заповідника, щоби передати храм у власність громади УАПЦ.

Сьогодні церква і весь комплекс виведені з аварійного стану, було проведено низку укріплюючих робіт, залишаються постійні проблеми менших розмірів, які час від часу виявляються. Позитивно вирішується питання перетворення цокольних приміщень, якими нині користуються як гуртожитком студенти богословської академії УПЦ КП — обумовлено, що це має бути церковний музей, яким опікуватиметься і заповідник, і УПЦ КП.

Дещо іншу проблему, але таку, яка не виходила із загального контексту розмови, поставив єромонах Севастіян (Дмитрух), голова комісії сакрального мистецтва Львівської архиєпархії УГКЦ. Віддавна разом з кількома іншими братами-студитами він збирає сакральні експонати, які перебувають на межі знищення в своєму природньому середовищі — в храмах. Священик детально розповів, як він збирав експонати, як люди не розуміли, яку цінність вони прирікають на загибель. Доповідач у своїй розповіді не жалів ні своїх колег у служінні, ні вірних, які руйнують свою сакральну спадщину. В результаті його колекційної діяльності було створено музей з понад 5000 експонатами, але ні обласна, ні міська львівські влади роками не можуть знайти для нього приміщення. Натомість, іноземні грантодавці неодноразово підтримували реставраційну діяльність його колег. Тому священик звернувся до французьких гостей, чи вони не хочуть взяти його колекцію під свою опіку.

Епіцентр конфлікту — Лавра

І якщо Софійський заповідник, за словами його керівника, не відчуває тиску з боку влади чи Церков, то музеї, розташовані на території Києво-Печерського заповідника, опинилися в центрі такого тиску. Як розповіла на семінарі директор Національного музею народного декоративного мистецтва України Адріана Вялець, сам заповідник був сформований на основі кількох музеїв ще у 80-х рр. ХХ ст. 2003 р. заповідник відділився від самих музеїв і вони функціонують окремо. Як зазначила Адріана Вялець, їх музей чітко усвідомлює, що діє на церковній території (у двох колишніх храмах), поруч з монастирем, а тому духовна тематика є пріоритетною у всіх їх заходах та експозиціях. Вони також розуміють, що музею потрібні інші приміщення, тому дуже втішилися, коли В.Ющенко почав створювати на території колишнього заводу «Арсенал» великий музейний комплекс, куди вони і могли переїхати. Але у червні 2010 року перед ними поставили вимоги виселятися — про альтернативні і відповідні приміщення мова не йшла. «Мова йде про знищення музею», — вважає Адріана Феодосіївна. Вона обурена, що міністерство культури, яке має їх захищати, саме і намагається їх знищити. І коли міністерські чиновники заявляють в ЗМІ, що ніхто нікого виселяти не буде, то «навіщо мені як керівнику дають завдання скласти графік виселення в нікуди?», — обурюється А.Вялець. Її підтримали колеги з інших музеїв, які також діють на території лаврського заповідника.

І коли екс-керівник Державного комітету у справах національностей та релігій Юрій Решетніков наголосив, що храми та інше церковне майно мають бути у будь-якому випадку повернені Церкві, вони не стримали свого обурення. Виглядало, що для них не існує конфлікту з Церквою і вірою як такою, але вони не розуміють, чому при цьому мають бути знищені музейні колекції, а самі музеї викинуті на вулицю.

На завершення

Серед інших доповідачів  монахиня Серафима (Шевчик) намагалася привести до порозуміння культуру і культ. Вона підтримала думку, що існують непорозуміння між працівниками музеїв і церков, між музейниками і державою. Для покращення збереження сакральної спадщини при єпархіях мають існувати експертні ради. Корисно, щоби для консультацій були залучені іноземні експерти, які мають значний досвід.

У цьому контексті Мирон Стахів, директор Програми ім. Фулбрайта в Україні, розповів про досвід США у збереженні сакральних пам’яток культурної спадщини.

Серед інших проблем, які прозвучали на семінарі, були питання відсутності державної підтримки меценатства — натомість держава оподатковує таку допомогу. Залишаються поза законодавчим простором приватні колекції — було би добре створювати музеї, де вони б виставлялися.

Підсумковими можна вважати слова Миколи Пархоменка, заступника голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури України: «Релігійні громади і пам’яткоохоронні установи не є конкурентами, а партнерами. Але без участі політиків, які творять конфлікти».

 


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

РІСУ: Між культом і культурою


Рубрики: Моніторинг ЗМІ | РІСУ |

1566 переглядів / Коментарів: 0

Теги: археологія та реставрація | краєзнавство | церква і держава |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі

Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru