Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Є така парафія
Православна Фриулія, або Де сяє світло віри
30 August 2011 13:05
Протоієрей Володимир Мельничук

Розкидала доля нашого цвіту по всьому світу. У будь-якому куточку землі можна зустріти українців, але особливо багато їх в Італії. З різних причин подалися на заробітчанство наші земляки, у кожного своя історія, своя трагедія... Лише на чужині багато усвідомили слова Христа про громадянство Небесного Єрусалиму ― і зарясніли далекі землі вогниками православних молитов. Так Господь своїм промислом посадив розсаду віри серед народів, які її почали втрачати.

Тут проповідував апостол Марк, а невідома світові фриульська мова славить ім’я Господнє самим вітанням

Сьогодні в Італії майже у кожному великому місті є православна церква. Провінція Фриулія Венеція Джулія не є винятком. Розташована вона на північному сході країни, у мальовничій долині між Альпами й Адріатичним морем. Адміністративний центр, місто Трієсте ― це історична область Трансністрія; також є міста Удіне, Порденоне, Горіція, Градо, Монфальконе, Пальманова, Аквілея. Регіон є автономним, фриулянці мають свою фриульську мову, що походить з родини ретророманських мов. У середньовіччі нею було написано багато літературних творів, зараз вона майже мертва, хоча існує телеканал і кафедра фриулянської мови при університеті міста Удіне. Місцеві жителі замість італійського «ciao» вітаються по-фриульському: «ман Д’і», що означає: «іди з Богом».

Християнство розповсюдилось на цих землях з римського міста Аквілеї ще у античні часи. Місцева традиція твердить про проповідь святого апостола Марка. У 381-му році єпископ Аквілеї Валеріан провів антиаріанський собор, на якому був головою святий Амвросій Медіоланський. З VI століття Аквілея була кафедрою однойменного патріархату, що довгий час відстоював свою незалежність від Риму. Існував навіть особливий «аквілейський обряд», який у багатьох місцях наслідував богослужіння східної Церкви.

«Скоро, немов хвиля морська, накриє Італію Православ’я» ― старець Паісій Афонський

Після Великої схизми православна присутність була незначна, але повністю не зникала, у портових містах були грецькі громади, поряд знаходилася Сербія, тож час від часу звершувалися православні служби. З минулих століть залишилися дві православні церкви у Трієсте. Грецька церква Святого Миколая чудотворця 1818 року і величний сербський собор святого Спиридона Триміфунтського, побудований на місці давньої церкви у 1869 році.

В середині 80-х один італійський юнак після довгих пошуків знайшов свій шлях до Бога у Православ’ї. Захотівши стати священиком, поїхав на Афон до старця Паісія запитати, у якій православній країні йому далі слід служити. І почув у відповідь: «Залишайся в Італії. Скоро, немов хвиля морська, накриє країну Православ’я. У кожному місті будуть служби Божі. Ти будеш потрібний на Батьківщині».

У 90-ті роки ця хвиля докотилася до берегів Аппенін. Першими були румуни. Після падіння режиму Чаушеску вони масово поїхали шукати кращої долі. Італійська і румунська мови схожі, тож швидко адаптувалися і, будучи дуже релігійними, румуни рясно створювали церковні громади. Зараз Італійська єпархія Румунської Православної Церкви налічує понад сотню громад і є найбільшою православною адміністративною одиницею. У Фриулії є велелюдні румунські парафії в Трієсте, Порденоне, Гориції та Удіне.

У той буремний період почали їхати до Італії і наші співвітчизники. Задовольнити свою потребу у православному богослужінні було дуже важко. Хоча у країні існували православні парафії Вселенського та Московського Патріархату, вони були дуже віддалені. Більше пощастило тим, хто жив неподалік Трієсте. Настоятель сербського храму отець Рашко Радович почав більшу частину служби правити церковнослов’янською мовою. Проте специфіка роботи наших співвітчизників не дозволяла їм їздити надто далеко, і вони довгі роки були позбавлені церковного життя. У цей період першими почали створювати свої громади греко-католики. Богослужіння рідною українською мовою приваблювало людей на чужині. Добра половина парафіян були православні.

Римо-католицька церква дієво підтримує православних християн, зокрема й у звершенні богослужінь

Уніатські священики, зазвичай, не акцентували своє католицтво, всіляко підкреслювали свою східну ідентичність, часто просто обманювали людей, говорячи, що вони справжні православні, загравали на націоналізмі. Проте потрібно віддати належне УГКЦ ― вони довгий час єдині презентували українство в Італії. Різноманітні організації, створені при громадах греко-католиків, духовно і матеріально підтримували наших заробітчан.

У 2001 році була створена перша парафія Корсунської єпархії Руської Православної Церкви для регіону Фриулії Венеції Джулії та Словенії. Центральним осередком було вибрано місто Удіне. Через брак священиків богослужіння проходило нерегулярно і в різних місцях. У 2010 році вперше на парафію був призначаний настоятель, протоієрей Николай Самборський, при ньому нормалізувалось церковне життя і було обрано місце для постійних богослужінь. 21 лютого 2011 року новим настоятелем призначено протоієрея Володимира Мельничука.

Перше, що найчастіше кидається в очі на православній службі у Італії ― відсутність іконостаса, адже богослужіння проходять у католицьких храмах або просто у кімнаті, об лаштованій для богослужіння. Зазвичай Римо-католицька церква позитивно відноситься до православної присутності. Вони люб’язно надають свої храми для православних служб, залюбки дозволяють правити молебні біля мощей спільних святих, часто церкви передаються православним у безкоштовне користування. Щось подібне важко уявити на Україні.

В Удіне служба проходить у церкві при чернечому ордені святого Вінченца, що на вулиці Марангоні 105. Вранці до 9 години служать католики, після ― православні. Тому на кожну службу доводиться виносити церковне начиння, а після служби забирати. Ведуться перемовини із архієпископом Удіне про виділення православним постійного храму, в якому б можна було встановити іконостас.

Строката, багатомовна Літургія об’єднує у Христі різних людей, які несуть світло батьківської віри у далеких землях  

Община багатонаціональна, більшість парафіян ― українці, третина ― грузини, є росіяни, молдовани та серби. Приходять й італійці-католики ― чоловіки наших жінок. Храм ― місце, де кожен хоче бути як вдома, чути молитву мовою, якою звик молитися. Тому на Літургії крім основної церковнослов’янської, звучить молдавська, українська, грузинська, сербська та італійська. Італійська мова стає мовою міжнаціонального спілкування, тому що не всі розмовляють російською. При такій строкатості, на щастя, вдається уникати конфліктів на міжнаціональному ґрунті.

Виразно стають зрозумілими слова Спасителя, що «у Христі немає ні елліна, ні іудея». Після служби ― традиційні спільні трапези. Люди діляться проблемами, радощами, дізнаються про нову роботу. Всі вчаться переживати один за одного, жити однією сім’єю. Так на свято Успіння Пресвятої Богородиці, всі разом ― і росіяни, і грузини, і серби з італійцями молилися за процвітання Української держави. На день Незалежності Грузії правили молебень за Сакартвелу.

Відома любов нашого народу до чернецтва. Покликання монахів ― молитися за весь світ. Не позбавив Господь молитов і Фриулію. Дві парафіянки з приходу обрали чернече життя і подвизаються у монастирях України. Є тут і свій монастир в Монтеньєрі ― це регіон Венето на кордоні з Фриулією, заснований митрополитом Антонієм Сурозьким. Зараз обитель знаходиться у юрисдикції Вселенського Патріархату, настоятелька ― грекиня, сестри з України і Латвії. На свято Успіння Пресвятої Богородиці за старим стилем сестри приїхали до громади в Удіне й порадували парафіян своїм візантійським співом. Парафія має свій сайт в інтернеті, де є новини, розклад богослужінь http://nostrachiesa.ucoz.com/

На Успіння Божої Матері за новим стилем прочани з Удіне відвідували монастир.

Все у світі відбувається за промислом Божим. Він страждання і проблеми людей використовує для їхнього блага. Опинившись на чужині люди вперше переступають поріг храму, щоб там і залишитися. Ставши «странниками и пришельцами» вірні з православних країн понесли світло віри Христової туди, де вона почала згасати. Тому Православ’я у Фриулії Венеції Джулії ― не випадкове чуже явище, а давня віра, яку потрібно по новому явити світові. Це і є призначення наших співвітчизників у Італії.


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Православна Фриулія, або Де сяє світло віри

Через 10 років після заснування першої в регіоні Хрестовоздвиженської парафії РПЦ, її постійним настоятелем став український священик. Успіння Пресвятої Богородиці «строката» община святкувала двічі ― за старим і новим стилем…



Рубрики: Публікації | Є така парафія |

2479 переглядів / Коментарів: 0

Теги: церква і суспільство | діаспора |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru