Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Святі та подвижники благочестя
Посох странника. Просвітитель Японії, ієромонах Миколай (Касаткін)
04 March 2010 19:48

У 1870 р. ієромонахом Миколаєм (Касаткіним) була заснована Руська Православна Місія в Японії. Сто років потому — в 1970‑му — Руська Православна Церква надала Японській Православній Церкві автономію, а святитель Миколай був причислений до лику святих як рівноапостольний. Свято-Воскресенський храм, збудований святителем у 1891 р. в центрі Токіо, японці і сьогодні з любов’ю та повагою називають «Миколай-до», що буквально означає «храм Миколая».

Таємний вияв волі Божої

Якось, ідучи по академічних кімнатах, студент Петербурзької духовної академії Іван Касаткін побачив оголошення, в якому одному з випускників академії, хто матиме бажання, пропонувалося місце настоятеля у храмі при російському консульстві в Хакодате. Це оголошення не справило на нього будь-якого враження, і він спокійно пішов на всеношну. Але під час богослужіння раптом виникло тверде рішення їхати до Японії. З глибоким хвилюванням Іван Касаткін увійшов до кабінету ректора й повідомив про свою готовність вирушити до Японії, але не одруженим священиком, а ченцем. Згодом він говорив токійським семінаристам що те, що «означені моменти були саме таємним виявом волі Божої, він вивів з того, що жодного разу в житті не розкаявся, що став ченцем, і не пошкодував, що приїхав до Японії».

Ректор академії, єпископ Нектарій, який здійснив чернечий постриг Івана Касаткіна, сказав йому: “Не в монастирі ти маєш звершувати путь подвижницького життя… Разом із хрестом подвижника ти повинен узяти посох странника…”.

Наприкінці червня 1860 р. ієромонах Миколай виїхав на три дні в село Береза Бєльського району Смоленської губернії, щоб попрощатися зі своїми рідними, після чого, узявши із собою Смоленську ікону Божої Матері, вирушив до далекої Японії. Тоді йому було 24 роки.

«Коли я їхав туди, я багато мріяв про свою Японію, — писав у спогадах святитель. — Вона вимальовувалася у моїй уяві як наречена, що чекає на мій прихід з квітами у руках… Тоді я був молодий і не позбавлений мрійливості, яка малювала мені юрми слухачів, а потім і послідовників Слова Божого, що стікаються звідусіль…»

Благословення святителя-місіонера

Божим Промислом, перш ніж прибути до Японії, в Ніколаївську-на-Амурі ієромонах Миколай зустрівся із святителем Інокентієм Іркутським (на той час єпископом Камчатським), який порадив йому якнайсумлінніше взятися за вивчення японської мови. Бачачи, що молодий священик одягнений у діряву рясу, святитель купив доброго оксамиту й сам скроїв отцю Миколаю рясу. Святитель Інокентій возложив на отця Миколая бронзовий хрест, отриманий ним за участь у Кримській кампанії, і благословив на духовні труди й перемоги.

Знайомство з «нареченою»

14 червня 1861 р. ієромонах Миколай (Касаткін) на військовому кораблі «Амур» прибув до японського порту Хакодате на острові Хоккайдо. До цього часу при російському консульстві в Хакодате отцем Василієм Маховим вже була побудована церква Воскресіння Христового. Але через хворобу священик був змушений залишити Японію.

Місцеве населення вороже ставилося до іноземців. Японці вбачали у християнах мало чи не головних ворогів, вважаючи їх «злодійською сектою, до якої можуть належати тільки страшні злодії та чародії». До того ж з 1639 р. в Японії діяв закон, згідно з яким сповідування християнства у цій країні заборонялося. Він був скасований лише у 1873 р.

Насамперед ієромонах Миколай узявся за вивчення японської мови, історії, літератури, релігії та філософії. У цьому йому допомогли заняття з перекладачем губернатора Хакодате, уроки у приватній школі Кімура Кенсая, відвідання літературних зібрань і язичницьких храмів. Йому доводилося займатися по 14 годин на день. «Я з усією старанністю намагався вивчити японську історію, релігію і дух японського народу, щоб дізнатися, наскільки здійсненні надії на просвітлення країни євангельською проповіддю. І чим більше я знайомився з країною, тим більше переконувався, що дуже близький час, коли слово Євангелія голосно залунає там і полине з кінця в кінець імперії». Таким чином, хоча отець Миколай і говорив із сильним іноземним акцентом, як пише про це японіст Д. М. Позднєєв, проте багатство його словникового запасу, легкість побудови фраз, короткі й найнесподіваніші мовні звороти викликали у японців захоплення. Його розуміли всі — від малого до великого. Всього на кабінетні заняття пішло вісім років.

Проте, як пригадує сам святитель, перші роки були особливо сповнені важких випробувань у духовній борні: «…світ, плоть і диявол з усією силою повстали проти мене… Хіба я, як кожна людина, не створений для сімейного життя? Хіба не можу в миру чудово служити Богу і ближньому? Хіба не потрібні зараз люди для Росії більше, ніж для Японії?.. Тисячі наговорів… і це щодня і щогодини, і наяву, й уві сні, і вдома в келії, і на молитві у церкві…»

Перший самурай

Точніше, перший, хто прийняв Православ’я (а пізніше і перший православний священик-японець), був Такума Савабе (у хрещенні Павел), колишній самурай клану Тоса, жрець старої синтоїстської кумирні в Хакодате. З ним отець Миколай неодноразово зустрічався в будинку консула і завжди бачив його погляд, сповнений ворожості й ненависті. «За що ти на мене так сердишся?» — запитав одного разу отець Миколай Такуму. «Вас, іноземців, потрібно всіх перебити. Ви прийшли виглядіти нашу землю. А ти зі своєю проповіддю найбільше зашкодиш Японії». «А ти хіба вже знайомий з моїм ученням?» «Ні», — зніяковів японець. «А хіба справедливо ганити те, чого не знаєш? Ти спочатку вислухай та дізнайся, а потім суди. Якщо моє вчення буде поганим, тоді й виганяй нас звідси».

Серце самурая належало своєму імператору. Князівство Тоса виступало за відновлення імператорської влади й дотримання древніх японських традицій. Але старий світ відходив у минуле. Очевидно, тоді перед Такумою Савабе у словах проповіді отця Миколая (Касаткіна) постав образ Імператора, влада Якого вічна, а слава незрівнянно величніша, ніж слава всіх царів світу, і служіння Якому достойніше від служіння земним імператорам. Щоб більше дізнатися про Христа, Такума брав із собою Євангеліє прямо в язичницький храм, коли була його черга служити, клав перед собою замість язичницького служебника і читав, стукаючи в барабан. Тож ніхто й не здогадувався, що він читає «іноземну єресь». Згодом Павел Савабе привів із собою свого друга, лікаря Сакаї Ацунорі, а трохи пізніше до них приєднався ще один друг — лікар Урано. Всі троє були таємно хрещені в кабінеті отця Миколая. Японці почали самостійно проводити катехізаторські бесіди, і до весни 1868 р. готових прийняти хрещення вже налічувалося до 20 чоловік.

Але на Павла тут же звалилися тяжкі випробування. Деякий час він був ув’язнений. Його дружина збожеволіла й підпалила свій будинок, восьмирічний син за спадковим правом став жерцем кумирні. Проте ці випробування тільки зміцнили його у вірі, й у 1875 р. Павел Савабе був рукоположений на священика. Пізніше і його син прийняв Православ’я.

Створення місії

Наприкінці 1869 р. ієромонах Миколай вирушає до Росії, щоб клопотати перед Святішим Синодом про дозвіл відкрити в Японії Руську Духовну Місію. 6 квітня 1870 р. Олександр II затверджує рішення Синоду про заснування Місії у складі п’яти чоловік: начальника, трьох ієромонахів‑місіонерів і причетника. Духовній Місії виділялося 6 тис. карбованців на рік і 10 тис. одноразово. Місіонерські центри розмістилися в Токіо, Кіото, Нагасакі та Хакодате. Місія перебувала у віданні Камчатського єпископа. Отця Миколая звели у сан архімандрита. Наприкінці 1871 р. в Сенадаї Православ’я прийняли одинадцять чоловік. У 1872 р. до Хакодате прибуває кандидат Київської духовної академії ієромонах Анатолій (Тихай), якого отець Миколай характеризував так: «Кращих помічників я не бажав би!». Він залишає отця Анатолія опікувати хакодатську громаду, а сам переїздить до Токіо.

«…неминуча хмара вже проминула»

Цього ж року в Японії знову почали переслідувати християн. За приналежність до християнства було заарештовано й допитано понад 120 чоловік. У Хакодате приводом для гонінь став пасхальний передзвін, який привів у храм безліч зацікавлених, чим не забарилися скористатися катехізатори. Губернатор звільнив з роботи урядовців‑християн, закрив друкарню Місії. Отець Павел Савабе знову потрапив до в’язниці. Тоді архімандрит Миколай (Касаткін) звернувся з клопотанням до високопоставлених урядовців, які допомогли йому звільнити християн і повідомили про те, що ставлення уряду до християнства в Японії незабаром буде переглянуте. 10 лютого 1873 р. вийшов указ, який скасував антихристиянські закони. Отець Миколай сприйняв це як видимий знак того, що Богу угодна просвіта цього «молодого, кипучого народу».

Труди місії

Невдовзі в Токіо знайшлася ділянка під Руську Місію. Були створені п’ять місіонерських відділів: перекладацький, видавничий, семінарія, жіноча школа, школа для катехізаторів. На пожертвування адмірала Є. В. Путятіна († 1883 р., похований згідно із заповітом у Києво‑Печерській Лаврі) будується двоповерхова споруда з домовим храмом, класами та спальними приміщеннями школи катехізаторів. До катехізаторського училища приймали чоловіків від 18 до 60 років. На кошти О. Є. Путятіної (дочки адмірала) та графині Орлової-Давидової була відкрита школа на 100 учениць. У жіночій школі викладалися Закон Божий, арифметика, японська і загальна історія, китайська, японська і російська мови, каліграфія, рукоділля та шиття. Тоді ж була заснована й духовна семінарія, перший випуск якої відбувся в 1882 р. Цікаво, що більшість вступників не були християнами, але після закінчення 4‑го класу вони мали прийняти Хрещення або залишити семінарію. З п’ятого класу студенти були зобов’язані обходити у вільний час приватні будинки з проповіддю християнства.

З 1874 р. почали скликати Помісні Собори Японської Церкви, в яких брали участь, головним чином, миряни. На них допускалися, але без права голосу, всі охочі, у тому числі язичники. Така частина зібрання називалася Великим Собором, а Малим — засідання виключно священнослужителів. Усі учасники Першого Собору воювали під Хакодате (1869 р.) проти урядової армії. Багато хто з колишніх самураїв вбачали у Православ’ї основу для відродження нації.

Апостольське служіння

30 березня 1880 р. у Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври звершили хіротонію архімандрита Миколая на єпископа Ревельського і Японського. «Я щасливий, що маю радість служити поширенню Царства Божого на землі… — писав святитель. — Ми не можемо просити у Бога і Його святих угодників, щоб вони забрали з нашого місіонерського шляху всі труднощі і все, що може завдати нам душевних страждань, ми можемо тільки благати, щоб Він полегшив нам несення хреста… Наше служіння є народженням духовних чад Богу: а яке народження не пов’язане з муками? І до них ми наперед повинні бути готові».

День владики починався о п’ятій ранку. Вже о шостій до нього приходив секретар з доповіддю. О сьомій годині звершувалася вранішня молитва для учнів катехізаторської і півчої шкіл. Далі до 12 години владика читав лекції у духовній семінарії. До 17 години займався адміністративними справами. Також редагував матеріали для журналу «Сейке Сімпо» («Православний вісник»), проглядав японську пресу. З шостої години вечора і до десятої він працював над перекладом Святого Письма й богослужбових книг.

Поїздки по Японії з відвіданням християнських общин у владики Миколая щорічно займали два місяці.

З 1884 р. в Токіо на вершині пагорба Суругадай розпочалося будівництво собору Воскресіння Христового, яке тривало вісім років. Урочисте освячення храму відбулося 24 лютого 1891 р. На урочистості зібралися 16 японських священиків, співав хор із 150 семінаристів, усього було понад 4000 християн.

«Аварема», «сін» і «рис»

«Часи Франциска Ксаверія, який бігав вулицями із дзвіночком і скликав таким чином слухачів, минули, — писав святитель Миколай. — В Японії ж, зважаючи на любов населення до читання і розвиток пошани до друкованого слова, віруючим і оглашенним насамперед потрібно давати книгу, написану їхньою рідною мовою, неодмінно гарним стилем і старанно, красиво й дешево видану. Особливе значення у нас мають книги, що роз’яснюють віросповідні відмінності з католицтвом і протестантизмом».

При перекладі важливе значення надавалося національній психології і культурній традиції японців, відмінностям смислових відтінків слів та ієрогліфів. Наприклад, при перекладі молитви «Господи, помилуй» виникло запитання, як перекласти слово «помилуй», яке часто сприймається як помилування злочинця. «У нас таких відносин з нашим Богом немає, — говорив єпископ Миколай, — візьмемо слово „аварема”. Так мати „милує” дитину, жаліє…».

Під час перекладу Святого Письма святитель Миколай спочатку користувався китайським перекладом, але, переконавшись у його недосконалості, почав перекладати з церковнослов’янської, звіряючи її з Вульгатою, Септуагінтою та англійським перекладом. «Ні сорому в людей, ні страху Божого! — писав єпископ Миколай у 1897 р. після перегляду перекладів Старого і Нового Завітів китайською мовою, виданих протестантами в Ханькоу. — Слово Боже у них — наче м’ячик для гри: перекидають фрази і слова, подовжують і скорочують, прикрашають, спотворюють, — просто не знаєш, що й думати про таких людей і такі переклади». За 4–5 годин роботи йому вдавалося перекласти не більше 15 віршів. У 1910 р. владика говорив, що за його розрахунками для завершення цієї праці йому буде потрібно ще п’ять років. У деяких випадках переклади розсилалися по християнських общинах, щоб духовенство і миряни висловили свою думку.

«…Дійшли до слова „дух”, найважче зі слів у всьому Новому Завіті, і не знаєш, що робити; чи вжити старе, що давно вийшло із вжитку написання літер „сін”, якого не знайти в жодному лексиконі… але це означало б посадити мумію серед живих; чи вигадати новий ієрогліф… якщо перше не буде прийняте, але це означало б посадити саморобну ляльку серед живих. Здається, найкраще — вжити те ж „сін”, але з кружком, який би означав, що маємо на увазі „дух” (сін), а не Бог (камі)».

Деякі палестинські реалії довелося перекладати описово або повертатися до грецького смислового оригіналу. «Голос волаючого в пустелі» японською «голос волаючого в полі», «хліб насущний» перекладається як «щоденна їжа» (причому корінь є ключовою складовою ієрогліфа «їжа» і означає «рис»), «книжник» звучить як «законник», «язичник» — «беззаконник». Усі міри довжини і ваги також були перекладені японською.

Але при цьому святитель стежив, щоб не порушувався високий стиль Письма і молитов, їх глибина: «Не переклад Євангелія і богослужіння має опуститися до рівня розвитку народних мас, а навпаки, віруючі повинні підноситися до розуміння євангельських і богослужбових текстів… Я сам відчуваю, що іноді мій переклад потребує для розуміння великого напруження з боку японців. Але це значною мірою пояснюється новизною для них самого Православ’я…»

Не через ненависть до ворога

Початок XX ст. став часом нових випробовувань для Православної Місії в Японії. Відносини між Японією і Росією дедалі більше загострювалися. «Православна церква є злостивим місцем, звідки насилаються прокляття на голову Японії і де моляться про її поразку, — писала одна з японських газет. — Японцям ненависний купол руського собору, який, підносячись над усім містом, наче виявляє презирство самому імператорському палацу, ненависний храмовий дзвін, який кожного недільного ранку своїм ґвалтом заважає мирному сну жителів».

На Соборі 1903 р. православні християни-японці запитували єпископа Миколая, чи повинні вони брати участь у війні проти Росії. «Воювати з ворогами не означає ненавидіти їх, а тільки захищати свою вітчизну», — відповідав владика, пояснюючи, що вони мають виконати свій громадянський обов’язок.

5 лютого 1904 р. Японія розірвала дипломатичні відносини з Росією. Два священнослужителі повернулися додому, але владика Миколай вирішив залишитись у Токіо. Щоправда, він перестав брати участь у громадських богослужіннях і цілком присвятив себе перекладацькій роботі. По округах було розіслане його звернення, в якому, зокрема, йшлося: «Кому доведеться йти в бій, не шкодуйте свого життя, воюйте — не через ненависть до ворога, але через любов до ваших співвітчизників… І водночас гаряче молитимемося, щоб Господь скоріше відновив порушений мир…»

Загальна кількість російських полонених досягла 73 тисяч. У зв’язку з цим єпископ Миколай організував Товариство духовної розради військовополонених, яких Японська Церква благословила срібними хрестиками. Їм передавалися ікони та книги. «… Ви показали світові, — писав імператор Миколай II святителю Миколаю (Касаткіну) в 1905 р., — що Православна Церква, для якої є чужим мирське панування та будь-яка племінна ворожнеча, однаково обіймає всі племена і народи… Ви за заповіддю Христовою не залишили ввіреного Вам стада, і благодать віри та любові дала Вам силу витримати величезне випробування борні й посеред ворожнечі війни зберегти мир, віру і молитву у створеній Вашими трудами церкві».

24 березня 1906 р. єпископ Миколай був зведений у сан архієпископа.

Не вища від сохи

У повоєнні роки матеріальний стан Місії погіршився, у зв’язку з чим довелося закрити катехізаторське училище. Але в 1908 р. на Кіотську кафедру прибув єпископ Сергій (Тихомиров). Він швидко оволодів японською мовою і почав активно роз’їжджати по всій Японії. «Тепер я можу, — писав владика, — спокійно померти, впевнений, що справа Місії у добрих руках…»

У липні 1911 р. відзначили п’ятдесятиріччя служіння святителя Миколая на японській землі. Старцю тоді було 75 років, але сили його вже почали танути. Загострилася серцева астма. Незадовго до своєї кончини владика говорив єпископу Сергію: «Роль наша не більша від сохи. Ось селянин орав, соха зносилася. Він її кинув. Зносився і я. І мене кинуть. Нова соха почне орати. Так дивіться ж, оріть! Чесно оріть! Невпинно оріть! Нехай Божа справа зростає! А все-таки приємно, що саме тобою Бог орав. Отже — і ти не заіржавів. Отже, за роботою на ниві Божій і твоя душа трішки очистилася, і за це будемо завжди Господу дякувати!»

Востаннє архієпископ Миколай служив у перший день Різдва Христового 1912 р. Через декілька днів його поклали в лікарню. Проте владика зажадав, щоб його повернули в Суругадай, оскільки поспішав завершити свої справи. В ніч з 15 на 16 лютого йому зробилося зле, а близько восьмої години вранці задзвонив великий храмовий дзвін, сповіщаючи про кончину святителя Миколая.

22 лютого 1913 р. відбулися похорони владики Миколая (Касаткіна). Серед інших вирізнявся вінок від імператора Японії — цієї честі іноземці удостоювалися дуже рідко. Похоронна процесія, що прямувала на кладовище Янака, простяглася на десять кілометрів.

«Він залишив нащадкам собор, — пише історик Наганава Міцуо, — 8 храмів, 175 церков, 276 парафій, виростив одного єпископа, 34 ієреї, 115 проповідників. Загальна кількість православних досягнула 34 110 чоловік, не беручи до уваги 8170 християн, які померли раніше. З особистого ж майна він залишив тільки кілька предметів досить зношеного гардероба». Додамо до цього переклади Святого Письма та богослужбових текстів і… «посох странника».

Ігумен Лонгин (Чернуха)

 

Церковна православна газета, лютий 2010  №3 (253).

Перепдлатні індекси: російською мовою - 96137, українською - 96145.


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Посох странника. Просвітитель Японії, ієромонах Миколай (Касаткін)

У 1870 р. ієромонахом Миколаєм (Касаткіним) була заснована Руська Православна Місія в Японії. Свято-Воскресенський храм, збудований святителем в центрі Токіо, японці і сьогодні з любов’ю та повагою називають «Миколай-до»…



Рубрики: Святі та подвижники благочестя |

3673 переглядів / Коментарів: 1

Теги: Церковна православна газета |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Блискуче, наповнене настроєм

Блискуче, наповнене настроєм та влучно викладенними фактами життя - Житіє з Великої літери! Саме в таких "Житіях" - майбутнє агіографії, яка може бути по-справжньому цікавою для сучасників! Помочі Божої!

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту
Новая обитель
16 August 2006




Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru