Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Невигадані історії

3 фото

1

2

3


Ляльки, що творять дива
09 February 2012 13:08

– …А тобі робити іграшки, як преподобний Сергій Радонезький… Іграшки… Сергій Радонезький, – в такт колесам відбивались у пам’яті молодої паломниці слова настоятеля Троїце-Сергієвої Лаври.

– Чому іграшки? І як їх робити?! – вголос розмірковувала жінка.

– О! Да! Я робить іграшка! Я… шить іграшка! – раптом озвалась до неї сусідка по купе. Як виявилось пізніше, модельєр-конструктор із Франції.
Вона, корінна парижанка, їхала до Москви проводити майстер-класи в ляльковому театрі. А наша героїня, корінна вінничанка, цією ж електричкою поверталась із Лаври, ламаючи голову над тим, як виконати благословення отця настоятеля, а точніше, як з впливового керівника перекваліфікуватися у… швачку.

Їх звів випадок. Або, як кажуть віруючі люди, промисел Божий…

Як начальник швачкою стала

– Чому саме ви отримали таке благословення? – допитуюсь я у педагога з 35-річним стажем, керівника гуртка м’якої іграшки, що ось уже 30 років діє при Вінницькому палаці дітей та юнацтва, відмінника освіти Майї Прокопівни Малєєвої.

– Думаю, в Сергієв Пасад мене привів сам преподобний Сергій. Він мій улюблений і тому покровительствував всюди. І при вступі до вузу, і під час роботи…

– А до чого тут іграшки?

– Тому, що першим творцем іграшки на Русі і був преподобний Сергій. Пізніше, за прикладом свого настоятеля, ченці теж почали вирізувати з дерева іграшки і дарували їх маленьким прочанам, котрі приходили до Лаври з батьками. «Троїцькі» іграшки вельми тішили діток, повертали їм відчуття дитинства, яке отьмарювали голодні часи монголо-татарських навал. Згодом виготовлення розфарбованих фігурок людей і тварин стало для городян Сергієвого Посаду прибутковим промислом. І за часів Іоанна Грозного це містечко вже називали столицею «потішного царства».

«Будьте, як діти!..»

– Тобто Ви вирішили продовжити славні традиції предків, влаштувавши «потішне царство» в нашому місті?

– Цілком вірно. Гурток працює вже 30 років. Спочатку ми були найкращими в місті, потім – в області. А вісім останніх років тримаємо першість в Україні, – говорить Майя Прокопівна. – І це не випадково. Бо ми не просто шиємо. Ми намагаємось передати настрій, почуття. Можна сказати вкласти в іграшку власну душу.

А щоб налаштувати гуртківців на високе, у нас щотижня проходять недільні читання духовних книг. Тут кожен ділиться враженнями про щойно почуте оповідання чи повість. Ми навіть конкурси влаштовуємо: хто глибше і проникливіше зрозумів зміст почутого? Які зробив для себе висновки? Переможцям приз – паломницька подорож!

До речі, такі подорожі – невід’ємна частинка навчального процесу. Майже всі гуртківці по кілька разів побували у Почаєвській та Києво-Печерській Лаврі, відвідали могилки сповідників та новомучеників, ознайомились із більшістю святинь Поділля. В результаті – діти отримали не лише духовне зцілення, але й тілесне.

Так, майже нерухома Галинка К. почала ходити, випустила власну книгу і навіть… вступила до театрального училища! Не відстала від подруги і Ірина С., котра з важкою формою ДЦП закінчила педуніверситет і зараз працює вчителем. Для більшості – гурток став стартовим майданчиком для відкриття власного бізнесу (сімейне кафе на Київській, де діти не лише ласують морозивом, але разом із батьками шиють найпростіші вироби),  захисту наукових робіт (наша землячка розробила власну методу, як за допомогою іграшок лікувати психічні розлади у дітей) та впровадження більшості унікальних проектів.

Незважаючи на буденні скорботи і клопоти, Майя Прокопівна, в тандемі з колишнім вихованцем гуртка, а нині – директором Вінницького академічного театру ляльок Олександром Свіньїним, намагається підтримати в дітях віру в диво, в добру казку, яка житиме в люблячому серці усе життя.

– Коли мені буває важко, я згадую своє дитинство, – говорить Олександр Володимирович, – світить яскраве сонце, попереду довгий день, багато вражень, зустрічей, знайомств і обов’язково – перемог!

Небувалий «урожай» милостині

Виготовлені власноруч іграшки діти ніколи не тримають вдома, вони або подорожують на різноманітні виставки та конкурси або переходять у спадок мешканцям дитячих будинків та психіатричних лікарень. Усім, кому потрібна розрада, втіха та співчуття. Не був виключенням і цей рік. Відразу після Різдва, з колядками та щедрівками, гуртківці вирушили до своїх підопічних в психлікарню.

– Цього разу ми отримали небувалий «врожай» милостині від депутата міської ради Юрія Зажирка, керівника гуртка для дітей-інвалідів моєї невістки Людмили Малєєвої, заступника директора Палацу дітей та юнацтва Мусійчук Світлани і великої кількості бізнесменів та пересічних громадян, які навіть не захотіли вказувати свого прізвища і жертвували виключно «во славу Божу», – говорить Майя Прокопівна. Дякуючи їм, гурток зміг вручити гостинці 617 (!) хворим, більшість з яких знаходяться у лікарні по кілька десятиліть. Але нам би хотілось годувати своїх підопічних не лише тілесно, але й духовно.

– Як саме? Про це знає вищезгаданий директор – Олександр Свіньїн.

Казка з простих речей

– У свій час я теж відвідував гурток м’якої іграшки при Палаці дітей та юнацтва (тоді він був Палацом піонерів), а також театральну студію, – поділився Олександр Володимирович. – З часом вирішив поєднати ці дитячі захоплення і потрапив у ляльковий театр. Те саме пропоную зробити і гуртківцям. Для створення вистави навіть не потрібно ховатися за ширму. Наприклад, коли до хворої дівчинки приходять друзі і починають розповідати казку про короля. Король – плюшеве ведмежа, господарка дому – кухонна супниця, дітки – чайні чашки. Казка завжди народжується з простих речей. Необхідно лише вміти розгледіти чудо у буденній метушні.

Лялька може не тільки розсмішити чи розважити, а й допомогти пройти екзамен на людяність. Наприклад, у спектаклі нашого театру «Кошеня на снігу» перед глядачем ставиться вибір: «чи можна дарувати друга?», «а продавати?» У всіх інших спектаклях батьки можуть перевірити своїх дітей на співчуття. Чи жаль малюку пташку, корівку, мишеня? Якщо дитина байдужа, а це трапляється нерідко – треба бити на сполох.

Завдання дорослих і полягає в тому, аби дитяче серце не зачерствіло, аби почуття свята та віри в краще майбутнє залишилось на все життя.

Різдвяне диво

– Так, з лялькою розкривається будь-яка дитина, – продовжує думку співрозмовника Майя Прокопівна. – Добра, гарна іграшка розвиває мислення, фантазію і творить справжні дива.

Одне з них трапилось на Різдво під час чергової подорожі вихованців гуртка в психіатричну лікарню. У дитячому відділені вже кілька років знаходився хлопчик, який після перенесеного стресу зовсім перестав говорити, погано їв і майже не спілкувався з однолітками. І ось з’являємось ми – запорошені снігом, з колядками, гостинцями і, звичайно, з іграшками…

– Му-му-му! Гав-гав-гав! – весело вигукували малюки, трясучи перед хлопчиком власноруч зробленими «пухнастиками». Посміхнувшись, він кілька разів кліпнув оченятами і несподівано сказав: «Со-о-о-б-а-ачка!».

Не вірячи власним вухам лікарі почали просити його повторити то одне, то інше слово, і він заговорив без жодної запиночки:

– Лев, тролейбус, медсестра!!!

Це було справжнє Різдвяне диво, яке завжди готове з’явитись там, куди прилітають Ангели Любові та Співчуття.

«Заразне» захоплення

Незважаючи на малу площу (кімната 20 кв.м.) та вкрай важке матеріальне становище (після реформування нове керівництво ЖЕКу забрало всі меблі та музичні інструменти) гурток відвідує близько 100 школярів, більшість із яких інваліди та вихідці з багатодітних православних родин.

Усі діти мислячі, творчі. Вони зуміли не лише підкорити Україну, але й «заразити» своїм захопленням рідню. До нас на консультації приходять мами, бабусі й навіть дідусі! «Підсіли з онуками на голку!» – жартують вони.

Крім того, щосуботи, а буває і частіше, вчителька з’являється з незмінними пакунками продуктів на всю «ораву». «Це для чаювання», – скромно говорить, викладаючи на стіл оселедці, сири, печиво та інше. «Звідки взяли?» – «Бог послав!» Усі мовчать, але кожен знає, що більша частина куплена за маленьку зарплату Майї Прокопівни. Так само, як нитки, клей, хутро та інше начиння. Гуртківці намагаються наслідувати приклад свого невтомного керівника. Переймаються проблемами ближнього. Діляться продуктами, допомагають по господарству і навіть доглядають лежачих хворих.

Для тих, хто не цурається такої роботи, хто відчуває потребу любити, творити і дарувати – двері гуртка завжди відкриті. Апостол Павел сказав, що всіх він вміщує в своє серце. Так само і серце р.Б. Майї вмістить всіх, хто прагне Вічності, хто за словами Проповідника «пускає по воді свій хліб» і, ділячись матеріальним, отримує від Господа стільки благодаті і щедрих благословінь, скільки може понести.

Ми чекаємо вас у Вінниці по вулиці Космонавтів, 79. Тел.: (0432) 56-43-76, (068)110-95-41.

Олександра Сапон


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Ляльки, що творять дива

– …А тобі робити іграшки, як преподобний Сергій Радонезький, – в такт колесам відбивались у пам’яті молодої паломниці слова настоятеля Троїце-Сергієвої Лаври.
– Чому іграшки? І як їх робити?..



Рубрики: Невигадані історії |

2099 переглядів / Коментарів: 0

Теги: виховання дітей |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту
Милостыня
12 March 2008

Пятая заповедь
26 September 2008




Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru