Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Історія в деталях
Київський лікарняний храм великомучениці Варвари готується до храмового свята
16 December 2010 11:30
Марійка Биба

Там панує любов і порозуміння. У невеличкому колі постійних парафіян уже добре знають один одного і готові допомогти за будь-якої потреби. Лікарняний храм в ім’я святої великомучениці Варвари (при поліклініці № 2 Дніпровського району міста Києва) збудований нещодавно, однак має давню історію. І хоча з будівництвом нового храму наразіє проблеми, віряни впевнені, що свята покровителька Варвара їм допоможе.

 
Місце, де панує любов

«Тут відчувається любов. Храм сам по собі маленький, і всі парафіяни добре знають один одного - переживають, піклуються. Якщо хтось захворів, чи в когось виникла проблема, чи, не дай Боже, помер, то ми всі разом молимося за нього, намагаємось якось допомогти», — говорить про Свято-Варваринську парафію парафіянка Світлана Віталіївна.

Церква ця й дійсно невелика, знаходиться на поверсі поліклініки №2 Дніпровського району. Однак не фізичний розмір головний. Адже тут насправді можуть знайти пораду всі, кого доля свідомо чи по хворобі дорогою через поліклініку привела до Господа.

Настоятель храму протоієрей Сергій Фурманов служить тут уже чотири роки. «Сьогоднішнє життя храму, як і все сьогоднішнє життя нашої Церкви, пояснюється лише особливим чудом Милості Божої, — говорить він. — Сімдесят років атеїстичного гоніння повинні були повністю знищити віру. Не дивно, що ми так нелегко відроджуємо з небуття наші духовні школи, храми, монастирі. Відродити церковне життя дуже нелегко. Для цього потрібен час».

Однак із Божою допомогою все можна виправити, як додає священик. «Немає приводів для песимізму. Врешті-решт, християни – мале стадо (Лк. 12, 32). Схоже, що в наш час одним із критеріїв належності до цього «малого стада» стає усвідомлення цілісності та нероздільності Церкви, яке ніколи не зникало і не зникне до кінця віків», — зазначає отець Сергій.

Сама Світлана Віталіївна до цієї церкви ходить уже понад чотири роки, відколи настоятелем став о. Сергій. Каже, вперше її сюди привела хрещена. Зараз у неї тут є навіть певні свої обов’язки по допомозі при храмові. Власне, за її словами, вони є майже у всіх постійних парафіян храму.

«Коли мене призначили настоятелем цього храму, тут уже існував дружній колектив — приблизно з двадцяти осіб, які й зараз залишаються постійними парафіянами. Багато хто навіть після переїзду на нове місце проживання продовжує приходити сюди на богослужіння», — розповідає отець Сергій. Він служить у церкві великомучениці Варвари з 2006 року. Вже на той час на території поліклініки був відремонтований храм. В усталені вже традиції нової церкви священик лише вніс невеличкі корективи. Так, за його служіння при храмі було запроваджено щоденне чергування з 10.00 до 18.00, аби протягом всього дня до церкви могли зайти помолитися всі бажаючі. Працівники храму також зобов’язані постійно підтримувати ідеальну чистоту.

А вже 2011 року, одразу після різдвяних свят, заплановано відкриття недільної школи. Уроки для дитячої групи проводитимуться при храмі щонеділі після богослужіння. Заняття планують розділяти на дві частини. У першій половині уроку обговорюватимуть Біблійні історії, Святе Письмо, історію Церкви тощо. А під кінець займатимуться рукоділлям, малюванням та навіть вчитимуться готувати. У цей же час для батьків та всіх охочих у сусідньому класі проходитимуть лекції з катехізису. Планується, що заняття проводитимуть клірики храму та досвідчені викладачі.

«Вивчення християнських наук — дуже благодатна й радісна справа. Воно допомагає в більшій мірі долучитися до церковного життя в Христі, глибше пізнати Бога, стати на шлях вдосконалення себе та своїх стосунків з іншими за словом Божим: «А оце заповідь, постанови та закони, що наказав Господь, Бог ваш, щоб навчити вас виконувати їх … І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них» (Втор., 6: 1, 6-7)», — стверджує о. Сергій.

 
Давня історія нового храму

Хоча на території поліклініки церква існує не більше десяти років, справжня історія храму святої великомучениці Варвари значно довша.

Початково перший храм був на Подолі. На жаль, про нього відомо лише те, що знаходився він на Покровській вулиці, на другому поверсі дзвіниці храму святителя Миколая «Доброго». Дзвіниця ця, у свою чергу, була в 1807 році побудована на місці ще давнішого храму, що існував там із XVI століття. Однак в 1930 році церкву було зруйновано.

Наприкінці 1990-х у поліклініці № 2 Дніпровського району міста Києва, що по вулиці П.Тичини, спостерігався високий рівень смертності. Змінити цей страшний показник людських втрат ніяк не вдавалося. Тоді за ініціативою тодішнього головного лікаря Анатолія Петровича керівництво поліклініки звернулося до Церкви з проханням відкрити на території закладу лікарняний храм.

Тоді ж у спеціально відведеному приміщенні розпочалися роботи з відродження храму в ім’я святої великомучениці Варвари, яка вважається заступницею від раптових смертей.

17 грудня 1998 року, в день вшанування пам’яті великомучениці Варвари, храм освятили. А вже 18 вересня наступного року у відремонтованій та оснащеній церкві відправили першу службу. Першим настоятелем храму тоді став о. Євгеній Гордійчик.

Після цього смертність у поліклініці різко зменшилась, і, бачачи це диво, керівництво закладу почало всіляко допомагати відроджувати та підтримувати лікарняний храм.

«Так за Промислом Божим почало відроджуватися вшанування святої великомучениці Варвари на київській землі, мощі якої знаходяться в полоні у розкольників у Володимирському соборі», — розповідає нинішній настоятель храму отець Сергій. І додає: «Великий внесок у відродження храму зробив також о. Сергій Орлов. Він служив пономарем із перших років існування храму, постійно допомагав фінансово та організаційно. З його допомогою було зроблено ремонт, придбано меблі та начиння. Свята Варвара не залишила без уваги його старання і в 2005 році він був висвячений на диякона та переведений до Свято-Іллінської церкви на Подолі. Зараз він священик у храмі в ім’я святих рівноапостольних Константина та Єлени».

Отець Сергій згадав також, що планувалося будівництво нового великого храму на Березняках. Однак поки що плани так і лишаються планами, сподіваються лише на підтримку вірян.

«Початково будівництво нового храму планувалося на Дніпровській набережній, на березі біля залізничного мосту. 2002 року навіть один депутат обіцяв допомогти. На місці будівництва було встановлено металічний хрест. Упродовж трьох років щотижня там правилися молебні, 2002-го у великій палатці служили й Пасхальне богослужіння. Однак, як часто буває, після виборів інтерес депутата до храму Господнього зник разом і з його підтримкою. Тодішній настоятель о. Євгеній кілька років витратив на те, аби знайти підтримку серед інших чиновників та отримати дозвіл на будівництво. Однак усе марно. Найсерйознішою відмовкою було те, що нібито десь поряд знаходиться каналізаційний колектор, і будувати там нічого не можна», — розповідає о. Сергій.

За словами священика, будівництво храму передбачає благодійників. А благодійність – це добровільна і безкорисна діяльність приватних осіб чи організацій з надання допомоги окремим людям чи організаціям у вигляді фінансової чи фізичної підтримки. «На відміну від спонсорів, благодійник не розраховує на прибуток від своїх діянь і не претендує на нього навіть у випадку, якщо такий буде. Однак Україна не любить благодійності. У нашій країні доброчинність оподатковується, і до того ж, у спотвореній формі: платити має не той, хто допомагає, а той, кому допомагають. Тобто, наприклад, інвалід, який отримав коляску, має сам сплатити податок за неї», — пояснює о. Сергій.

Зі свого ж боку служителі храму та постійні парафіяни намагаються молитовно допомогти й підтримати відродження старої церкви, що також дуже важливо.

 
Лікарня тілесна та духовна

«Насправді це дуже важливо, коли є храм на території місця, де лікують людей. Тому що ми, лікарі, лікуємо тілесно, а вони лікують духовно», — стверджує головний лікар поліклініки Олена Володимирівна Глушенко.

Дійсно, коли людина зі своїми проблемами та хворобами тілесними нарешті потрапляє до лікарні, то свідомо чи несвідомо починає замислюватись над плинністю життя, і часто ноги ніби самі тягнуть туди, де можна поставити свічку, помолитись за здоров’я своєї чи близької людини.

«Я можу сказати, що чимало людей, зокрема з наших пацієнтів, які приходять у поліклініку, заходять до храму», — відзначає Олена Володимирівна.

Хоча інша працівниця поліклініки, Оксана Олексіївна, зауважує: «Знаєте, інколи здається, що молоде покоління має набагато більше віри, ніж старші люди. Буває, аж огидно стає, коли стоїть черга пенсіонерів під кабінетом невропатолога цілий день, і не те що до храму не зайдуть, а починають сваритися прямісінько під дверима церкви». Як видно, період атеїзму таки дається взнаки. На жаль.

Однак, крім самих хворих, парафіянами храму є медперсонал поліклініки. Як зауважує головний лікар, «майже всі наші працівники ходять до цієї церкви. Часто ми співпрацюємо з працівниками храму. Так, можемо інколи допомогти їм з організацією свят, надати приміщення для святкових обідів, наприклад. А вони забезпечують нам духовну підтримку, освячують приміщення лікарні».

Своїми враженнями від існування на території медичного закладу церкви ділиться й постійна парафіянка храму, головний бухгалтер поліклініки Світлана Віталіївна: «Кожної служби священик наголошує на тому, що варто також помолитись і за працівників, і за хворих поліклініки. Це дуже важливо, коли за тебе моляться. Мені здається, що кожна людина, незалежно від того, віруюча вона чи ні, відчуває, коли за неї моляться. І для тих, хто тут працює, це дуже велика допомога. Працюється справді набагато легше. А працювати треба, і треба багато. Бували такі ситуації, коли роботи багато, ми втомлені, а дивимось одне на одного, і відчуваємо, що Господь нам допомагає».

 

Свято, що об’єднує всіх

Уже 17 грудня цього року увесь персонал лікарні знову святкуватиме разом з о. Сергієм та парафіянами церкви храмове свято – день вшанування пам’яті святої великомучениці Варвари.

«Підготовка та проведення храмових свят – це вже певна традиція, — розповідає настоятель храму. – Це особливо ретельне прибирання храму, розсилання запрошень, організація святкового столу після закінчення богослужіння та багато іншого».

«Зазвичай на храмове свято приходить і керівництво поліклініки, і хворі, і працівники закладу. Збирається дійсно багато людей. Ми якось намагаємось допомогти з організацією. Полегшує справу те, що в нашому маленькому колективі ми всі всіх знаємо. Так, наш староста, Софія Петрівна – чудовий організатор. Вона, наприклад, вже знає, хто може допомогти щось приготувати смачно, хто щось інше гарно вміє робити. Намагаємось хоч трішки всі долучитись до процесу», — розповідає парафіянка Світлана Віталіївна.

Однак священиків з інших храмів очікують небагато. Адже святу Варвару дуже поважають, і в усіх церквах служитимуться святкові богослужіння. Тому більшість священнослужителів цього дня зайняті на своїх приходах.

Проте після святкової Літургії накриватимуть великий стіл, за яким завжди раді вітати не лише постійних парафіян та працівників поліклініки, але й усіх охочих розділити радість цього дня.

 

Непохитна віра великомучениці Варвари

Напередодні свята великомучениці Варвари о. Сергій Фурманов для всіх вірян розповідає історію цієї святої.

Свята Варвара була єдиною донькою знатного язичника Діоскора, представника тогочасної аристократії, який рано став вдівцем, а тому понад усе любив свою єдину доньку. Аби вберегти її від сторонніх поглядів, він побудував для неї спеціальну башту, з якої дівчині дозволялось виходити лише з дозволу батька.

Свою самотність Варвара намагалась скрасити, милуючись із вікна красою природи навколо. Так вона дійшла висновку, що таке чудо міг створити лише один Творець, добрий, премудрий та всемогучий. Його вона й захотіла пізнати.

Коли дівчина стала повнолітньою, батько дозволив їх виходити в люди. Тоді вона познайомилась із християнами, і зрозуміла, що це саме те, чого вона несвідомо прагнула своєю душею. Таємно від батька свята Варвара прийняла хрещення.

Та коли Діоскор дізнався про це, то дуже розгнівався і віддав доньку правителю міста Мартіану зі словами: «Роби з нею що захочеш. Я відрікаюсь від неї».

Зваблений красою дівчини, Мартіан спершу намагався переманити її в язичництво. Однак Варвара категорично відмовлялась, чим довела Мартіана до невимовного гніву, і він піддав її страшним мукам. Однак і вони не спохитнули твердої віри дівчини.

Після всіх катувань свята Варвара була вкинута до темниці. І там їй явився сам Христос Спаситель, який зцілив її від ран та пообіцяв велику нагороду на Небі.

Коли наступного дня побачили, що дівчина цілком здорова, її знову піддали тортурам. Коли й вони не допомогли, було віддано наказ відрубати їй голову, вивівши на страту зовсім оголеною. Та сталося диво. Неземне світло обвило Варвару, аби ніхто не міг побачити її наготи.

Перед стратою свята Варвара молила Бога, аби всі, хто буде, згадуючи її муки, просити допомоги, були позбавлені від раптової смерті. Господь прийняв прохання мучениці, і вона почула голос, що обіцяв їй це. І тоді повністю осатанілий від гніву батько сам відсік голову єдиній коханій доньці.

Свята великомучениця Варвара є небесною покровителькою гірників, шахтарів, артилеристів та військовослужбовців Ракетних військ стратегічного призначення.

На початку 18-го століття київським митрополитом Іоасафом (Кроковським) був складений акафіст святій великомучениці Варварі, який донині співається перед її мощами, які після зруйнування Золотоверхого монастиря в 1930-му році зберігаються у Володимирському Золотоверхому соборі в Києві.

Привітання від о. Сергія: «Вітаю всіх читачів порталу «Православіє в Україні» зі святом святої великомучениці Варвари, і хочу побажати, аби завжди звучали у ваших серцях слова Господа нашого: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ів. 13, 34)».

 

Храм потребує благодійності. Що може слугувати мотивом для благодійників. Псалмоспівець і пророк  Божий Давид вчить: «Ухиляйся від зла і твори добро заради Бога, і будеш жити вічно». Якщо Господь відкриє серця таким людям для милості й добра, будемо раді прийняти будь-яку допомогу.

Наші реквізити: Ід. код №25745362, р\с 26002401028245

КРД «Райфайзен Банк АВАЛЬ» МФО 322904,

тел. храму: (044)554-24-55, мобільний тел. о. Сергія Фурманова: (067)500- 80- 16


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Київський лікарняний храм великомучениці Варвари готується до храмового свята

…Тут панує любов і порозуміння. У невеличкому колі постійних парафіян уже добре знають один одного і готові допомогти за будь-якої потреби. І хоча з будівництвом нового храму наразі є проблеми, віряни впевнені, що свята покровителька Варвара їм допоможе.



Рубрики: Публікації | Історія в деталях |

2785 переглядів / Коментарів: 0

Теги: Житія святих | монастирі та храми Києва |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Статті цього автора



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru