Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Православний погляд



ХРАМ, ФОНТАН І... ЗООПАРК: Які стереотипи щодо Донеччини довелося подолати?
06 June 2012 10:25
Наталія Малімон

Начитавшись репортажів у львівській газеті «Експрес» про злиденні донецькі села й міста, готова була їх побачити… Та мова не тільки про це, а про те, як розвіювались міфи деяких учасників V ФестЗМІ православних.

Як заводи уживаються з… храмами

Фестиваль відбувався на Донеччині, але мешкали його учасники в місті Макіївка, котре практично не має кордону з обласним центром, а зливається з ним. У регіоні це третє за величиною (після власне Донецька і Маріуполя) місто – тут мешкає понад 500 тисяч населення. Проте Макіївка, якщо і вражає, то тільки величним Георгіївським храмом із прекрасними розписами у візантійському стилі та промисловими підприємствами. Навіть не так підприємствами, бо що у них заманливого, як дивовижним поєднанням заводів із... храмами.

Останніми роками Донеччина, можна сказати, активно воцерковляється, і доброю традицією стало спорудження церков на промисловій території. Кілька таких заводських храмів учасники фестивалю бачили, й найбільше вражає те, що дзвіниці споруджуються разом із «прохідними»: тільки уявити, як у святкові дні робітники (бо ж на виробництві безперервний процес) ідуть на роботу під урочистий передзвін...

А забігаючи наперед, аби не повторюватися, скажу ще й про те, що на багатьох промислових підприємствах Донеччини влаштовані і молитовні кімнати у цехах. Отець Георгій Гуляєв, котрий у Донецькій єпархії Української Православної Церкви відповідає за інформаційно-просвітницький відділ, розказував, що з'являються такі кімнати лише «на побажання трудящих».

Адже не секрет, що цей край був своєрідним «котлом» національностей. Люди їхали на шахти і заводи банально заробляти гроші. Тому отець дипломатично каже, що «народ тут різний», проте стає  все ближчим до Господа. Люди наче змагаються в облаштуванні молитовних кімнат, закуповуючи то ікони, то інше церковне начиння. Адже утримуються вони не за гроші єпархії, а тільки за кошти самих громад.  Такі молитовні кімнати учасники фестивалю бачили на Донецькому металургійному заводі – в цеху, де виготовляють дзвони  і в центрі керування домною.

Радянська Макіївка з трьома вулицями Леніна

В усьому іншому Макіївка – це типове радянське місто, яке наче застигло в часі на рівні 60 – 70 років минулого століття.  Виросла вона з багатьох селищ. Тому в  місті є понад сотня (!) вулиць, назви яких повторюються по кілька разів. 4 – Радянські, 3 – Леніна, стільки ж – Пушкіна і т. д. Тому, аби потрапити за місцем призначення, треба знати селище, яке передувало тому чи іншому міському мікрорайону. Та інколи заходять у безвихідь навіть місцеві всезнаючі таксисти... У магазинах – ще «радянський» асортимент і сервіс. Начитавшись репортажів у львівській газеті «Експрес» про злиденні донецькі села й міста, готова була їх побачити.

Цей Фестиваль ЗМІ православних був незвично мобільним і подорожуючим, бо мешкали у Макіївці, засідали і тут, і в Донецьку, а як паломники проїхали добру частину області – від Микільського у Волноваському районі, де підвизався на духовному поприщі відомий старець Зосима (якого називають ще духівником нашого теперішнього Президента), – до Святогірської Лаври на півночі Донеччини. Тож і їхали, і дивилися.

Села справді наче бідніші, ніж навіть волинські, бо дуже вже малі подвір'я і хати дуже близько одна від одної. Але не видно пусток, гарні дороги, скрізь побілено, городи любовно оброблені, ніде на узбіччях доріг не бачили тих самосійних лісів чи лугів, які не дивина у нашому краї на місці колишніх розлогих колгоспних полів... Все оброблене і засіяне. На одній з околиць Макіївки, коли автобус скорочував дорогу в Донецьк, справді вразили обдерті кількаповерхівки. Та це нині класична деталь українського краєвиду.

Загалом же Макіївка вразила чистотою. І старенькі будиночки, а навколо них метуть. Ніде удень не бачили нікого з пляшкою пива в руці, а гурти підлітків, які часто спостерігали (прямуючи з санаторію-профілакторію «Роднічок», у якому мешкали учасники фестивалю, у Будинок культури одного з місцевих коксохімічних заводів, де засідали), смирно споживали морозиво. Ніде ні недопалка, ні папірчика.  І, до речі, один із величезних парків у Донецьку – імені Щербакова, яким опікується власник ЗАО «Донецьксталь», після реконструкції оголошений зоною вільною від алкоголю і паління.

І хоча з вікна санаторію-профілакторію «Роднічок» щоночі було видно неподалік високий стовп вогню – як пояснили місцеві, це спалюють «зайвий» газ, та, на щастя, жодного разу вітер не доніс у наш бік запахів шкідливого виробництва. Коксохімічний завод, як розказала одна з працівниць профілакторію, колись годував усю Макіївку, тут працювали 20 тисяч чоловік, а нині їх у рази менше. Проте успішне підприємство ми побачили в Донецьку – це відомий металургійний завод.

Перший «металургійний» храм

На цьому заводі в храмі на честь святителя Ігнатія Маріупольського і служить отець Георгій Гуляєв. Це перший у світі православний храм на території промислового підприємства (він має і свій сайт в Інтернеті). Нині ця територія вражає вишуканою красою, а колись це був грандіозний смітник.

Тепер на колишньому пустирі постав храм, а перед ним з одного боку – прекрасний фонтан, а з іншого – цілий відпочинковий комплекс, який назвали Містечком розваг. Величезна територія зі штучним покриттям, з каруселями, гойдалками та іншими атрибутами дитячого відпочинку, є навіть шикарний зоопарк, у якому звірі ситі і доглянуті. Раніше сюди дозволяли входити всім бажаючим, та народ почав усе помалу трощити... Тому тепер право входу мають лише працівники заводу, але можуть провести з собою ще 5 чоловік, за яких відповідають.

Храм, у якому служить отець Георгій, наче й невеликий, але має підземний поверх. Тут займаються і дітки, і дорослі у недільній школі. Отець Георгій мимохіть сказав, що після недільної служби всі присутні в храмі спускаються вниз на спільне чаювання. Це заінтригувало. Адже нічого подібного в наших єпархіях не зустрічала. Священик пояснив, що на службу люди приходять не снідаючи. Тому логічно, вирішили в храмі, перед заняттям у недільній школі людину погодувати, а вже потім дати їй можливість прийняти Слово Боже. Люди самі приносять продукти, хтось здає гроші у касу взаємодопомоги. Отець Георгій у цей процес не втручається, це ініціатива парафіян, але така форма мирської активності йому до вподоби. У святкові та недільні дні чаюють 50 – 80 чоловік, на Різдво і Пасху – і понад 200. А на престольне свято козаки варять для усіх куліш...

Ще один стереотип – мовний

Спілкування з отцем Георгієм позбавило мене ще одного стереотипу. Він родом із Херсона, але живе і працює у Донецьку. Спілкуємося ми з ним українською мовою. До речі, й усі назви вулиць у Донецьку – українською та англійською мовами, вистачає й вивісок «по-нашому». Та відкриттям стала одна з фотографій отця Георгія з дружиною і товаришем у... вишиванках.

Оскільки фото було приватне, презентоване у Фейсбуці, то запідозрити, як кажуть, донецького священика в якомусь незрозумілому піарі не доводилося. На моє (і не тільки моє) здивоване питання, чи справді (і тут стереотипи) в Донецьку ходять у вишиванках (!), отець Георгій скромно відповів, що Україна – це наша Батьківщина з надзвичайно складним і трагічним минулим. Саме нам, каже він, Господь судив жити на цій землі, тут ми пізнали Спасителя і мусимо відповідати за те, чи принесли у цей світ хоч крихітку добра. Якщо будемо жити за заповідями Христової любові, то несхожість ближнього (мова, звичаї тощо) стане радістю відкриття, а не гіркотою гордині, що не сприймає особистої свободи будь-якої людини. Ці б слова, подумалося, та у вуха тих деяких «фестзмішників», які й у очі, і позаочі називали нас «западеннями» і спочатку ставилися навіть з осторогою...


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

ХРАМ, ФОНТАН І... ЗООПАРК: Які стереотипи щодо Донеччини довелося подолати?

Начитавшись репортажів у львівській газеті «Експрес» про злиденні донецькі села й міста, готова була їх побачити… Та мова не тільки про це, а про те, як розвіювались міфи деяких учасників V ФестЗМІ православних.



Рубрики: Публікації | Православний погляд |

1971 переглядів / Коментарів: 3

Теги: Фестиваль ЗМІ православних |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

не перша стаття

Вже кілька статтей на тему: "Уявляється, в Донбасі мешкають не тільки хами та злодії..."

Аня, так Вас это печалит или

Аня, так Вас это печалит или радует ???

Засмучує

Засмучує те, що навіть серед православних багато людей с підозрою ставляться до мешканців шахтарського краю. Чого ж чекати від решти?!

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Статті цього автора


Найцікавіше з архівів сайту
Наши корни
21 January 2008

Спонсор на коне
11 February 2010




Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru