Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » СІМ православних Я


Перед Причастием..))


Как привести ребенка в храм, чтобы он там остался? — Опрос «Православия в Украине»
04 December 2012 14:09

Праздник Введения во храм Пресвятой Богородицы считается традиционно «детским».

И в этот «детский день» мы решили опять поднять тему, актуальную наверняка для каждого родителя — как привести ребенка в храм так, чтобы он там остался?

Ведь многие из нас воцерковлены уже давно, и наши дети в церкви — практически с пеленок. И уже заканчивая начальные классы школы, они так и причащаются, как привыкли с рождения, — каждое воскресенье.

Но что мы, родители, можем сделать, чтобы несмотря на все вызовы и заскоки современности наши дети имели достаточно твердую веру и решимость оставаться в Церкви всю свою жизнь? Все в руках Божьих, но что можем и должны сделать мы?

«Как привести ребенка в храм так, чтобы он там остался?» — с этим вопросом в праздник Введения во храм Пресвятой Богородицы мы обратились к многодетной матери, многодетному отцу и «многодетному» духовному отцу.

В праздничном опросе «Православия в Украине» приняли участие:

Матушка Виктория Могильная из Киева, мама 8 детей, жена протоиерея Николая Могильного.

Протоиерей Виталий Эйсмонт, Овручская епархия, отец 6 детей.

Архимандрит Лонгин (Чернуха), главный редактор «Церковной Православной газеты»; 12 лет возглавлял детскую воскресную школу при Киевской духовной академии, автор учебника по Христианской этике для детского садика и младших классов школы.

***

Матушка Виктория Могильная: «Я до сих пор ищу ответ на этот вопрос»

Виктория Могильная

Господь дал нам с мужем восьмерых детей. Старшей дочери уже пятнадцать, но я до сих пор ищу ответ на этот вопрос. Могу поделиться лишь какими-то наблюдениями, основанными на личном опыте, но заранее хочу оговориться — все сугубо индивидуально.

Над каждым человеком свой Промысел Божий. И не всегда в храм человека приводят родители. Но если так случилось, что ребенок растет в верующей, церковной семье, то, мне кажется, перед мамой и папой стоит нелегкая задача.

Здесь я полностью поддерживаю мнение отца Андрея Ткачева, что «в детской молитве лучше недо-молиться, чем пере-молиться». Конечно, наша обязанность — с любовью и терпением прививать навык к утренним и вечерним молитвам, к посту, посещению служб и участию в Таинствах. Но каждому возрасту — своя пища.

Малыш, не задумываясь, во всем подражает старшим. Возраст до семи лет, пожалуй, самый замечательный для посева зерна веры, у ребенка есть полное доверие к взрослым. Он, как губка, впитывает каждое слово о Боге. Здесь очень важно, чтобы все, что связано с Церковью, стало для него «зоной радости», а не непосильной ношей, его ни в коем случае нельзя «перекормить» твердой пищей, как говорит апостол Павел. Это целиком и полностью зависит от благоразумия родителей.

Виктория Могильная

Со старшими детьми все намного сложнее. С годами наши дети вырастают в своенравных подростков, во всяком случае, мои. И вот тут вопрос «как удержать их в лоне Православной Церкви?» стоит особо остро.

В возрасте 15 лет человек все ставит под сомнение, жаждет доказательств вещам невидимым, разочаровывается, находится в поиске новых авторитетов. Этот период и для родителей полон смятений и переживаний. Семейный корабль претерпевает штормы и бури. Только родительская молитва, мне кажется, может побороть эту стихию.

Готовы ли мы немного «ослабить поводок» и отпустить свое чадо, пусть не в далекое, но самостоятельное плавание? Каждому папе и маме решать самому. Я в чем-то согласна с народной мудростью «неволец-не богомолец», поэтому и пытаюсь осваивать азы дипломатии в общении со своими старшими детьми.

Читайте также: КИЕВ. Матушку Викторию Могильную наградили орденом «Мать-героиня»

Охлаждения и привыкания им не избежать, и наша с мужем задача — не потерять их дружбы, не оттолкнуть холодным равнодушием к их проблемам. Сможем ли мы оставить в их душах светлые воспоминания, связанные с духовной жизнью? Не знаю, но очень бы хотелось с младшими не повторить своих ошибок. Стать для них самым любимым авторитетом, а не использовать авторитарность как единственный способ для достижения намеченных целей.

 

***

Протоієрей Віталій Ейсмонт: «Діти — релігійні генії. У чому ж тоді полягає завдання батьків?»

Протоиерей Виталий Эйсмонт

«У хороших батьків хороші діти» — звучить як аксіома. З цим, звичайно, важко не погодитися, якби… Якби при цьому конкретно пояснювалося, що значить «хороші батьки».

Перш за все, батьки – суспільне середовище, в якому починається життя дитини. У важку хвилину дитя звертається до матері, до батька. Воно в будь-якому віці хоче бути впевненим у тому, що його люблять, про нього подбають. Без цього не може бути здорової моралі в сім’ї: лише любов батьків породжує взаємну любов і довіру дітей.

Втім є чимало батьків, які не намагаються бути до кінця відвертими із своїми дітьми, боячись таким чином їх розбалувати та виховати в них «егоїстів». З цією метою батьки ще з малих літ намагаються розмовляти з дитинчатами «по-дорослому». У ХVI ст. «Домострой» забороняв батькові посміхатися дитині, коли та грається.

Однак що буде відбуватися на душі у дитини, яка весь час відчуватиме холодну байдужість з боку батьків до своїх забав? Нехтувати світом її казок і ігор, мовляв, це несерйозно? Преподобний Серафим Саровський говорив, що коли дитина бавиться, то з нею ангел грає. А святитель Ігнатій Брянчанінов наказував матерям: «Дочку не лупцюй навіть пальчиком». Якщо ж батькам дитячий світ чужий, дитина для них перетворюється на об’єкт власності. Маленький полонянин у батьківській фортеці.

Для того, щоб дитина розуміла нас, необхідно навчитися розуміти її. «Казковий світ» дитини особливий і в певній мірі… реальний. Реальний тому, що чистий, без лукавства. «Істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне... хто умалиться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному» (Мф. 18:3-4). Щоб побачити світ чистими очима дітей, батькам слід піднятися до розумінь тонкощів істин дитинства.

Дитина не лише виховується нами: вона ще й самовиховується. Самовиховування у дитини відбувається на ґрунті того, що вона чує і бачить навколо себе.

Протоиерей Виталий Эйсмонт

Особливу роль у цьому відіграють сімейні традиції і домашні звичаї. У православній родині, приміром, однорічного малюка, як правило, ніхто не примушує хреститися, цілувати лики святих на іконах, робити поклончики – він в оточенні дорослих це все колись зробить сам. Дитинці хочеться приймати «дорослу» участь у житті сім’ї, робити те, що чинять мама й тато, старший братик чи сестричка, які моляться біля образів щоранку і щовечора – у цьому її прагнення дорослішати.

Проте наслідування прикладу дорослих – не єдина причина релігійності дітей. Вони здатні уловити невидимі сторони духовних реалій і краще за нас відчути подих благодаті, і тому світ церкви для них – їхній рідний. Діти – релігійні генії, тому не випадково Христос говорив про те, що Царство Боже належить саме їм і тим, хто їм уподібнюється.

Стати мудрим батьком просто. Для цього треба спочатку відмовитися від гнівливої критики, яка, на жаль, стає нормою батьківського сьогодення, як скажімо: «От телепень! Скільки можна вже говорити тобі, негіднику!» або «Будь-який дурень на твоєму місті знав би, як це зробити». Якими би справедливими не були подібні нарікання, в яких би ситуаціях вони не промовлялися – вони стають мінами вповільненої дії у вихованні дитини, у її розвитку, порушуючи при цьому впевненість у батьківській любові. Мудрий батько скаже просто: «Ти недобре (чи невірно) вчинив...» або «ти помилився» – саме такий підхід до висловлення дитячих помилок є традиційно православним. Засудження дитини слід запобігати у будь-якому випадку.

Дитина не повинна бачити, як батьки сваряться з іншими людьми. Про сварки між собою у присутності дітей не має бути й мови.

Взагалі, все, що дитина бачить і чує, повинно бути максимально безпристрасним. У родинному колі не повинні лунати агресивні звуки рок-музики чи роздираючі крики з екрану телевізора. Бо ж серце дитини, ніби губка, вбирає в себе все, що її оточує. Все, з чим доторкується дитина своїми органами чуття, залишає в її душі глибокий відбиток. Тому велике значення для закладання азів моралі дитини з перших днів її життя мають тихе читання молитов, спокійна музика і, особливо, церковний спів – все те, що віддзеркалює в собі благодатну чистоту. Невипадково церковні діти, як правило, більш спокійні, зосереджені і впевнені.

Дуже важливо дитині пропонувати розцінювати свої вчинки, щоб вона сама ставала автором оцінок своїх дій. Назвати дитину недотепою, ледарем чи замазурою дуже просто, але важко сподіватися, що дитина з цим погодиться і, тим більше, змінить свою поведінку. Втім якщо дитина сама визнає неправоту своїх дій, то згодом зробить належні висновки. Вона може помилитися наступного разу, зробити щось чисто механічно, але прийде час, і зміни у її поведінці відбудуться. Тоді радість від маленької перемоги стане спільною радістю.

Виховання – дуже непроста і відповідальна річ, мистецтво мистецтв. А дай, Боже, усім батькам мудрості у пізнаванні шляхів виростання дитини у вік дорослого розумного християнина.

Щоб воістину бути «хорошими батьками».

***

Архимандрит Лонгин (Чернуха): «Нужно запастись терпением и постепенно прививать детям, а не впихивать в них, опыт духовной жизни»

Архимандрит Лонгин (Чернуха)

Работая в воскресной школе, я видел, как воцерковлялись семьи, как вместе с родителями, еще неопытными в духовных вопросах, к церковной жизни приобщались их дети. Тем детям, которые пришли к нам в 6-летнем возрасте, уже больше 18-ти. Из тех, кто был постарше, некоторые уже женились, вышли замуж, воспитывают своих детей, некоторые приняли духовный сан, а некоторые стали женами священников. Большинство из них уже определились в своей причастности нашей Церкви. Некоторые еще колеблются, еще пытаются разобраться в религиозных вопросах, например, почему истина в православной вере, а не в других религиях. К сожалению, есть и такие, чья духовная и семейная жизнь не сложились. Но будем надеяться, что еще не все потеряно, и семена добра, заложенные в их душах в детские годы, все-таки прорастут…

Так вот, если проанализировать, что служит успеху в духовном воспитании детей, то однозначно на первое место я бы поставил благоприятную семейную атмосферу. Это отнюдь не идиллия в розовых тонах. Во всех семьях хватает жизненных трудностей, проблем, переживаний и скорбей. Одним из факторов создания благоприятной семейной обстановки я бы назвал умение видеть друг в друге друга.

Когда дети видят в родителях друзей, они больше им доверяют. Слова и личный пример взрослых в таком случае имеют больший авторитет. Когда родители видят в детях друзей, они всегда будут уважать их потребность быть посвященными в жизнь родителей, в их жизненный опыт. Это поможет в дальнейшем избежать детской отчужденности, когда подрастая, дети исключают родителей из своего близкого круга общения.

Архимандрит Лонгин (Чернуха)Дружба — это вид любви. Но, наверное, более высокий, чем любовь мужчины к женщине или даже родителей к детям. Ведь такая любовь может быть безответной. А дружба не может быть безответной. Помните, как говорит Христос Своим ученикам: «Я уже не называю вас рабами, ибо раб не знает, что делает господин его; но Я назвал вас друзьями, потому что сказал вам все, что слышал от Отца Моего» (Ин.15:15). То есть, Христос максимально, сколько могли вместить Его ученики, приблизил их к Себе. Это дружба, которая строится на полном доверии.

Но это доверие не слепое. Со стороны родителей оно означает, что они не могут (и даже не имеют права) сразу и полностью вывалить на детей свой жизненный опыт, пусть даже и самый положительный. А со стороны детей это означает всегда задавать вопрос «почему?». Доверие основано на рассудительности. Кстати, святые отцы называют рассуждение матерью всех добродетелей.

Родители должны стараться развивать в детях умение обосновывать свою точку зрения, сопоставлять свой жизненный опыт с опытом других. Ведь наши дети постоянно встречаются с теми, кто не разделяет наших взглядов на жизнь, подвергает их критике и сомнению. Поэтому нужно запастись терпением и постепенно прививать детям, а не впихивать в них, опыт духовной жизни. Иначе может последовать отторжение.

 

***

Читайте также: Божьи детки, или Праздник Введения глазами православной многодетной мамы


4 грудня ― двонадесяте свято — Введення у храм Пресвятої Богородиці

 

«Введение в храм Пресвятой Богородицы – вхождение в Рай всего человечества», – епископ Иларий (Шишковский)

 

Введення у храм Пресвятої Богородиці: про що думати та молитися в цей день?


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Перед Причастием..))Как привести ребенка в храм, чтобы он там остался? — Опрос «Православия в Украине»

Ответить на этот вопрос мы попросили многодетную мать, многодетного отца и «многодетного» духовного отца.



Рубрики: Публікації | СІМ православних Я |

4835 переглядів / Коментарів: 0

Теги: Протоиерей Виталий Эйсмонт | протоиерей Николай Могильный | Виктория Могильная | Введение Божией Матери во храм | Архимандрит Лонгин (Чернуха) |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі

Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru