Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » В гостях у редакції
Єпископ Львівський і Галицький Філарет (Кучеров): рік на Львівській кафедрі і 35 років – у Церкві
22 July 2013 18:21

2013 року 20 липня виповнилося рівно рік, як очолює Львівську кафедру єпископ Філарет (Кучеров). І якраз цього року мали можливість познайомитися з Львівщиною широкі, як то кажуть, кола церковної журналістської громадськості. VII Всеукраїнський фестиваль ЗМІ православних навесні проходив у Львові.  

І правлячий архієрей став для учасників справжнім відкриттям.

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

Він говорить добротною українською. І тільки українською… Мову вдосконалював за 2,5 роки перебування єпископом на Галичині — відтоді, як був призначений спершу Львівським вікарієм, а згодом правлячим. До того спілкувався виключно російською, адже зростав у Казахстані.

Він налаштований на діалог. З усіма. З місцевими ЗМІ — і байдуже, чи дружньо, чи вороже до канонічного православ’я вони ставляться. З місцевою владою — це люди, яких обрала громада, а отже, треба вміти донести до них свою думку і свою позицію. З місцевими конфесіями — від конфліктів стомилися всі, а діти, молодь, суспільство чекають від християн слів про Христа, а не про кривди одне одного.

Він відкритий до спілкування. Доповідь про стан православ’я на Галичині — дві години відвертої розмови, без шпаргалок, не уникаючи гострих запитань. Як гостинний господар, він був з учасниками фестивалю постійно, а навіть від’їжджаючи на обов’язкові робочі зустрічі вдень, ввечері неодмінно повертався.

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

Одного дня ми домовилися про інтерв’ю. До того вже мали нагоду почути думки владики про православ’я у Львові, тож тепер попросили його розказати декілька слів «про себе». Декілька слів непомітно розтяглися на декілька годин…

 Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)


***

«Мене хрестили у віці 5 років. Таємно. Я чітко пам’ятаю, як все відбувалося»

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

– Владико, зазвичай бесіди в рамках нашої постійної рубрики «В гостях у редакції» проходять у Києві. Але нині в нас — «виїзний» формат. Ми дякуємо Вам за гостинний прийом на Галичині та раді нагоді нарешті поспілкуватися з Вами.

Виповнюється рік, як очолюєте Львівську єпархію. А як давно Ви в Церкві?

– Пам’ятаєте, в радянські часи була така телепрограма «В гостях у сказки»? То сьогодні ви – в гостях у Львівської єпархії, в гостях у єпископа. Дуже вам раді!

Про дитячу програму я згадав невипадково: розпочати свою розповідь про пастирське життя хотів би саме з дитинства. Тому що майже кожен, кого Господь покликав на служіння Церкві, свій шлях розпочинав змалечку. І мій приклад не є винятком.

Привела мене до церкви нині покійна моя бабця Іуліанія. Було мені 5 років. І священик відразу поставив мене біля амвону до підсвічника. Маленький хлопчик п’яти років – я ледве-ледве міг дотягтися до свічок, а вже отримав таке «надзвичайно відповідальне» завдання. Звісно, я був у захваті.

…Навіть зараз, маючи 40 років за плечима, пам’ятаю ту службу, ніби вона була вчора. Та й взагалі, пам’ятаю кожний свій крок у Церкві…

Наближалося свято П’ятидесятниці, коли священик вперше увів мене до вівтаря. Старий батюшка Павел Бортник (він служив у храмі в с.Норінськ Овруцької єпархії) показував з благоговінням, як робити поклони та молитись у вівтарі, як поводитися біля святинь. Для мене це був певний стрес, адже я тоді тільки перший клас закінчив.

Недивно, що свято П’ятидесятниці запам’яталося мені, як найвеличніше в житті Церкви, в житті громади. Ви знаєте, що в українських селах до свята Трійці ставляться по-особливому: готуються, прикрашають храм. Звісно, того дня церква була настільки красиво прикрашена, що мене це теж вразило – я до цієї миті пам’ятаю її оздоблення до дрібниць.

На жаль, вона давно згоріла, ще коли я навчався у 7-му класі, але її образ і досі яскраво стоїть перед очима…

Наступний хвилюючий момент мого церковного шляху пов’язаний із бажанням співати на криласі. У нашій церкві була регент пані Оля (жінок-регентів у нас називали «дячихами»). Вона жила в іншому селі, але час від часу приїжджала до своєї сестри допомогти по господарству, а та сестра мешкала якраз біля моєї двоюрідної бабці.

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

Пригадую, якось рано ми з бабцею женемо корів випасати (це називалося «гнати товар», а я й досі не можу зрозуміти: чому товар?). У селі все, що робили старші, робив і я: косив сіно, жав, молотив, доїв корів... Так от – женемо корів, моя бабця підходить до тої дячихи і тишком-нишком каже: «Олю, я так хочу тебе просити, щоб ти запросила малого до кліроса. Він так хоче навчитися співати, так хоче навчитися читати слов’янською мовою!»

Я те почув і вже не міг дочекатися, коли буде правитися наступна служба. Нарешті той день настав, я прийшов до церкви, стояв, аж дихання перехоплювало, чекав, коли ж мене ця пані Оля запросить до кліроса…

Так я почав співати в храмі.

У дитинстві я багато і гарно співав, адже людині, яка прославляє Бога чистим серцем, Господь дає і голос, і слух, і відчуття. З часом наш регент почала мене вчити читати слов’янською мовою. У 5-му чи 6-му класі я вже читав у храмі часи. Так починалося моє служіння: спершу прислуговування у вівтарі, далі — спів і читання на криласі.

Цікаво, що в дитинстві я бачив лише десь зо два вінчання та декілька хрестин. Тоді звершувати Таїнства у храмі заборонялося, хрестили потайки, вночі — по хатах або ж у церкві.

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

До речі, таємно хрестили й мене. Мені ще не було й п’яти років… У той час наш отець Павел захворів і влада заборонила служби в храмі. Довелося їхати до сусіднього села, там мешкав дуже відомий священик – протоієрей Сава. Він був дійсно духовною людиною, до нього багато ходили сповідатися і, звичайно, носили хрестити дітей.

Пам’ятаю, як о 2-й ночі ми виїхали машиною, без увімкнених фар. Приїхали до священика Сави, але заходили не через ворота, а через поля, межею. Жодного ліхтаря не було, жодної свічки. Зайшли до хати, вікна були закриті темним рядном. О 3-й годині ночі мене хрестили. Я чітко пам’ятаю, як все відбувалося: пам’ятаю своїх хресних батьків, свою бабцю, священика.

Отець Сава був дуже відданий служінню Церкві та приводив до віри багатьох людей. Коли я вже виїхав з України, переїхав з батьками до Казахстану, він помер. Але й досі завжди, коли відвідую свою малу Батьківщину, приїжджаю на цвинтар, молюсябіля могил отця Павла, отця Сави і згадую, як вони мене привели до Бога.

Серед людей, які вплинули на мене і моє бажання служити Церкві, також був владика Олександр, нині архієпископ Городницький. Моя бабця та його мама – двоюрідні сестри. Часто з бабцею та сусідами з села ми їздили на служби в Городницький монастир. Владика Олександр (на той час ще ігумен) і владика Віссаріон (нині митрополит Овруцький і Коростенський) вражали мене своїми проповідями, своїм відношенням до служіння. На їхньому прикладі я зростав…

«Якщо ввечері у суботу я не міг піти на службу, то спостерігав із вікна, як у храмі запалювались вікна від світла лампад. Серце стискалося…»

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

– А коли переїхали до Казахстану, вже не ходили до церкви?

– У Казахстані була можливість відвідувати церкву. Наш будинок стояв прямо біля школи та жіночого монастиря (обитель на честь ікони Божої Матері «Прикликання загиблих», м.Астана). Там служив дуже відомий архімандрит Кирил (Бородін).

Отець Кирил раніше ніс послух у видавничому відділі в Москві, був помічником митрополита Пітіріма, але був дуже впливовим, справжнім духовним авторитетом, сповідував віру, і радянська влада відправила його в заслання – спочатку до Целінограда, зараз це Астана, потім у Чемпкент, а згодом у Ригу, де він наприкінці 90-х і помер.

Мамина двоюрідна тітка була дуже віруючою людиною. Вона співала на криласі в цьому монастирі і часто брала мене з собою. Знаходила для мене в храмі таке містечко, щоб ніхто не бачив, бо добре знала, що батьки забороняли мені ходити до церкви: їм не подобалося, що я ріс «церковним хлопцем».

– На той час серед молоді не було популярним бути віруючим. Чи не виникало у Вас дисонансу між тим, у що вірили всі, і тим, за якими цінностями жили Ви?

– Без Церкви я не міг жити. Завжди відчував внутрішню потребу у спілкуванні з Богом.

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

Якщо ввечері в суботу не міг піти на службу, а мав залишатись удома, то спостерігав із вікна, як у храмі запалювались вікна від світла лампад і свічок під час полієлею, і серце стискалося — так мені хотілося бути там.

Щодо того, у що вірили всі… Знаєте, Казахстан був немов би й атеїстичною державою, але ми з друзями, з якими вчилися і мешкали в одному дворі, ходили разом і до православної церкви, і до мечеті. Нам було по 12-14 років. Це була наша така дворова хлоп’яча таємниця, про яку не знали батьки. Але ми не розуміли іншого життя.

 «Мене надзвичайно вразила служба, яка відбувалася на 1000-річчя Хрещення Русі біля Дальніх печер Лаври. Відчув: буду монахом»

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

– А в якому віці Ви зрозуміли, що будете монахом? Як Ваші батьки сприйняли цю новину?

– Перше незабутнє враження від монашого життя я отримав в монастирях в Овручі і в Городниці. Друге враження – коли потрапив до Києво-Печерської Лаври.

Мене надзвичайно вразила служба, яка відбувалася на 1000-річчя Хрещення Русі біля Дальніх печер Києво-Печерської Лаври. Я відчував щось незбагненне, якийсь дивовижний дух. Тоді в мене і промайнула думка: буду монахом. 

Але було ще дещо, що вплинуло на мій вибір…

Коли в нашому селі згоріла церква, я проводив на згарищі «розкопки». Знав, де у вівтарі стояли Чаші, де зберігалося Євангеліє, висіли кадила, тож усе, що зміг, відкопав, відмив і забрав додому. Ще зовсім дитиною, пам’ятаю, я зшив із простої білизни «облачення», зробив із синьої «ізолєнти» символіку і приклеїв на тканину. І так, малим, повторював дії священика, які бачив у вівтарі. На такі мої «дитячі служби» приходили мої друзі, на нас з цікавістю дивилися дорослі — сусідки розпитували, що то в нас за відправи…

У мене навіть кадило було — з консервних банок:) Що цікаво: на змайстрованих мною «єпітрахілях» були схимницькі хрести…

Але для мене, малого, це була не гра, а життя. Я себе відчував справжнім священиком. «Вінчав» своїх друзів, «ховав» кішок, собак, лелек, ходили з друзями хресною ходою по вулицях. Зараз інколи зустрічаюся зі своїми друзями дитинства, і вони жартома питають: «А пам’ятаєш, як ти причащав і сповідав, вінчав нас?»

Так ті, здавалося б, дитячі ігри стали для мене пророчими.

«Усі знали, що я їду в Псково-Печерський монастир. А приїхав… до Києво-Печерської Лаври»

Під час мого навчання в семінарії я часто спілкувався з отцем Кирилом щодо мого майбутнього. Я мав чітко визначитися, яким буде моє служіння Церкві: чи я буду одруженим священиком, чи монахом.

Певну роль у цьому відіграв митрополит Псковський і Великолуцький Євсевій (спершу — єпископ Алма-Атинський і Казахстанський), який свого часу давав мені рекомендацію на вступ до семінарії. Під час навчання я підтримував з владикою добрі стосунки, і після закінчення семінарії він запропонував мені поїхати до нього у Псково-Печерський монастир.

Отже, всі знали, що я їду в Печори. Мені дуже подобалося в Псково-Печерському монастирі, я любив спілкуватись з отцем Іоанном (Крестьянкіним), отцем Адріаном (Кірсановим), колишнім намісником монастиря отцем Романом. Але вже коли я визначився, що їду в Печори, відбулася розмова з владикою Павлом, намісником Києво-Печерської Лаври.

Усі знали, що я шию — талант від мами передався. От владика Павел мені й запропонував приїхати до Києва організувати в Лаврі пошивну: «Облачень немає». А я настільки любив шити…

Приїхав до Лаври, освоївся, почали організовувати пошивну. Владика Павел каже: «Залишайся в Лаврі». – «Та я зібрався їхати в Печори…» – «Та лишайся в Лаврі, тим більше, ти родом звідси».

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

А якось за вечерею у владики Павла був присутній Блаженніший Митрополит Володимир і запитав мене: «Ну, як плануєш своє подальше життя?» Я кажу: «Ваше Блаженство, хочу їхати в Печори, вже в мене є благословення владики Євсевія». А Блаженніший і каже: «Куди тобі їхати в печери, ти вже в печерах…» Так я лишився в Києво-Печерській Лаврі.

Невдовзі владика Павел благословив приймати чернечий постриг. Поїхав я за благословенням до батьків. Приїжджаю, а в мами інфаркт. Не від мого приїзду, вона мала серцеву хворобу…

Це було 5 серпня, свято Почаївської ікони Божої Матері, і якраз в нашому кафедральному соборі була чудотворна ікона. Я помолився, поспілкувався з настоятелем і поїхав до батьків «зізнаватися». Але не насмілився. Думав: «Ну про що я буду говорити, про яке монашество? Мама в такому стані… Покладуся на волю Божу». З тиждень побув ще з мамою і повернувся до Лаври.

Напередодні дня пам’яті преподобного Феодосія, 25 серпня, прийшов на Літургію в Трапезний храм. Владика Павел представив мене лаврській братії. Того ж вечора мене постригли…

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

Отак почалося моє монаше життя і церковне пастирське служіння. Але батьки про це не знали — лише тітка і бабця, але зберігали це в таємниці.

Мама ж довідалася про це зовсім випадково. У Москві залишився мій близький товариш ієромонах Силуан, який дружив з моєю мамою, вони часто спілкувалися по телефону. Приблизно через півроку після мого постригу він якось дзвонить мамі й питає: «Привіт, як справи, як ти, як там Філарет наш?» Тут — тиша в телефоні. Мама його питає: «А він що, вже Філарет?» Отець Силуан злякався та відхрещується: «Та я про іншого говорю». – «А ну, зізнавайся!..»

Мама дзвонить тітці: «Катю, хто такий Філарет?» Тітка починає плакати, не знає, що сказати, мама плаче також, в неї паніка...

Це було 2 грудня 1996 року. А рано-вранці 3 грудня мама вже була в Києві.

Я своїх друзів із Москви намовив: «Їдьте швидше до мене, разом зустрінемо маму, бо буде такий рознос…» Зустріли її, а вона обняла мене й розплакалася…Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

4 грудня був день моєї священницької хіротонії, то так вийшло, що вона приїхала якраз на хіротонію… Потім мама поспілкувалась із Блаженнішим, і, ви знаєте, заспокоїлась.

Потім вона багато допомагала мені у пошивній у Лаврі, по господарству. А згодом ми прийняли рішення, що батьки переїдуть з Казахстану до Києва.

«Я чую, як мама молиться, і для мене це як єлей на серце»

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

– Владико, часто буває, що діти виростають релігійними саме завдяки вихованню. Але у Вас навпаки – Ви самі на батьківвплинули. Як так виходить, що батьки —невіруючі, а дитина в них росте церковною?

– Я це відношу до молитов моєї бабці. Всі, хто про неї згадують, говорять, що вона була свята людина. Дійсно, ніколи нікому не зробила зла і мене вчила, що я повинен віддати своє життя на служіння людям.

Вона завжди молилася. Пригадую, коли бував у неї в селі на канікулах, то бачив, як вона по ночах молилася за всіх: дітей, родичів, близьких і далеких — усіх, кого знала. Постійно читала Псалтир і мала таку тверду впевненість у тому, що Господь відгукується на її молитви… А ми наслідували її приклад.

Коли бабця пішла з життя, для всіх нас це було величезне потрясіння — так важко було залишатися без її молитви. Але ми знаємо: в Бога немає мертвих, а всі живі. Вона – у Царстві Божому і зараз продовжує молитись за всіх нас біля Престолу Всевишнього. І я, і мої друзі відчуваємо її молитву по сьогодні.

– Як Ваші батьки ставляться до віри тепер?

– Минув атеїстичний час, вони переїхали до Києва, почали працювати в Лаврі. Мама досить довго очолювала пошивне виробництво, батько працював по господарству. Вони й самі з радістю занурилися в церковне життя.

Згодом уже, коли я до них приїжджав, чув, як мама рано-вранці молилася на кухні, читала акафісти. Для мене це був як єлей на серце.

Зараз я бачу і молитву мами, і молитву батька, як вони сповідаються, причащаються, живуть життям Церкви. Час від часу мама відвідує мене тут, у Львові, допомагає. Вона – прекрасна кравчиня, і сьогодні шиє мені облачення.

Епископ Львовский и Галицкий Филарет (Кучеров)

А в Києві живе життям громади храму— в ім’я преподобного Сергія Радонезького, який я почав будувати в Солом’янському районі. Кожного разу вона їде на службу, як на свято. Сьогодні вона переконана, що повинна своє життя присвятити Церкві, тому що, говорить, «коли Господь покликав мою дитину до служіння, то і я мушу служити Йому, і всім тим людям, які навколо моєї дитини». Як жона-мироносиця, вона живе для Церкви.

Я дуже радію, що мої батьки стали церковними. Інколи чую, як вони вже й самі повчають тих, хто тільки переступив поріг храму. Це вже певне таке їхнє місіонерське служіння, але головне місіонерство – їхній приклад любові до Церкви і любові до ближніх.

– Владико, щиро дякуємо Вам за таку цікаву та відверту бесіду!

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Чим був особливий Львівський ФестЗМІ? Або про архієреїв-співрозмовників

ЛЬВІВ. «Моя мета — бути «добрим пастирем» для всіх людей Галицького краю», - єпископ Дрогобицький Філарет

Єпископ Філарет (Кучеров): розділення - це ворожнеча, яка виникає через гордість та гріх


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Єпископ Львівський і Галицький Філарет (Кучеров): рік на Львівській кафедрі і 35 років – у Церкві


Рубрики: В гостях у редакции | В гостях у редакції |

3883 переглядів / Коментарів: 0

Теги: хирургия | Фестиваль ЗМІ православних | Святейший Патриарх Алексий ІІ | Митрополит Павел (Лебедь) | Львов | Епископ Филарет (Кучеров) | Блаженніший Митрополит Володимир |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru