Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Святі та подвижники благочестя



Чому великомученика Димитрія Солунського греки вважали слов’янським святим?
07 November 2011 17:31

Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула у Фессалоніках (су­часні Салоніки, слов'янська назва — Солунь). Бать­ко й мати святого Димитрія були таємними хрис­тиянами.

Починалося третє століття християнства. Римська влада, яка насаджувала язичництво, по­силювала гоніння на тих, хто сповідував Христову віру. В потаємних покоях свого будинку батьки свя­того Димитрія влаштували домову церкву, де хлоп­чика охрестили й наставляли у християнській вірі. Після досягнення Димитрієм повноліття імператор Галерій Максиміан викликав юнака до себе і, пере­конавшись у його освіченості та військово-адміні­стративних здібностях, призначив проконсулом Фессалонікійської області замість його померлого батька.

На молодого воєводу було покладено два важ­ливих обов'язки

По-перше, він мав захищати міс­то від набігів варварів (варто зазначити, що серед племен варварів, що загрожували Римській імперії, не останнє місце посідали наші пращури — слов'яни, які охоче селилися на Фессалонікійському півострові; існує навіть думка, що батьки святого Димитрія мали слов'янське походження). По-друге — знищу­вати християн та їхнє вчення.

Імператор недвознач­но висловив свою волю щодо християн: «Віддавай на смерть кожного, хто прикликає ім'я Розп'ятого». Призначаючи Димитрія проконсулом, імператор навіть не підозрював, яку широку дорогу для подви­гів він відкриває таємному подвижникові.

Отримавши призначення, Димитрій повернувся до Фессалонік і відразу ж перед усіма сповідав Гос­пода Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і карати християн, він відкрито почав навчати християнства мешканців міста й викорінювати язичницькі зви­чаї та ідолопоклонство. Автор житія святого, Симе­он Метафраст, зазначає, що своїм ревним просвітницьким служінням Димитрій став для Фессалонік «другим апостолом Павлом», адже саме «апостол народів» створив колись у цьому місті першу хрис­тиянську громаду. Святому Димитрію Господь су­див наслідувати апостола і мученицькою смертю.

Коли імператор дізнався, що новопризначений проконсул Фессалонік — християнин…

і що він багатьох римських підданих навернув до християнства, його гніву не було меж. Повертаючись із походу до Причорномор'я, імператор, бажаючи розпра­витися із солунськими християнами, вирішив вес­ти армію через Фессалоніки. Дізнавшись про це, святий Димитрій завчасно звелів своєму вірному слузі Луппу роздати все майно вбогим, сказавши при цьому: «Розділи багатство земне між ними — бу­демо шукати для себе багатства небесного». Сам же великомученик Димитрій почав постувати й молитися, готуючись до мученицької смерті.

Коли імператор увійшов до міста і покликав до себе Димитрія, воєвода без страху визнав себе християнином і викрив неправдивість і суєтність римсько­го язичництва.

Максиміан наказав кинути сповід­ника до в'язниці

Там святому явився Ангел, який втішав його і зміцнював у подвигу. Тим часом імпе­ратор насолоджувався гладіаторським видовищем, спостерігаючи, як його улюблений борець, германець на ім'я Лій, кидав на списи воїнів переможених ним християн. Один сміливий юнак-християнин на ім'я Нестор, учень святого Димитрія, прийшов до в'язниці й просив свого наставника благослови­ти його на двобій із варваром. Димитрій благосло­вив його і, по молитвах святого, Несторові вдалося перемогти Лія і скинути його на списи — так само, як він кидав християн. Розлючений імператор на­казав стратити святого мученика Нестора (пам'ять його святкується 27 жовтня / 9 листопада) і послав стражників до в'язниці — вбити списами Димитрія, який благословив Нестора на двобій.

На світанку 26 жовтня 306 року в темницю, де був ув'язнений святий, прийшли воїни і вбили його, про­стромивши списами. Вірний слуга Димитрія Лупп зібрав на рушник кров свого господаря, і, знявши з його руки імператорський перстень — знак високо­го достоїнства, — намочив його в крові святого. Цим перснем та іншими речами, освяченими кров'ю мученика, святий Лупп почав зцілювати недужих. За це його схопили і стратили за наказом імператора.

Тіло великомученика Димитрія викинули на по­живу диким звірям, але солунські християни забра­ли його й таємно поховали. За часів правління свя­того рівноапостольного Константина (306—337) над могилою святого Димитрія було побудова­но церкву. Сто років потому, коли на місці старої церкви було вирішено звести нову, будівничі відна­йшли нетлінні мощі святого мученика

З VII століт­тя від мощів святого починає точитися благовонне миро, через що відтоді в церковній традиції святий отримує найменування Мироточивого. Кілька ра­зів віруючі намагалися перенести його святі мощі або їхні часточки до Константинополя. Але святий Димитрій щоразу в чудесний спосіб виявляв свою волю, показуючи, що хоче залишитися покрови­телем і захисником рідних Фессалонік. Багато ра­зів війська слов'ян-язичників, підходячи до Солуні, бачили на міських стінах світлого юнака, який об­ходив стіни. Своїм грізним виглядом він викликав у них жах, і вони відступали від міста. Може саме через це греки вважали святого Димитрія переваж­но слов'янським святим. Так чи інакше, ім'я святого Димитрія Солунського почало особливо вшановува­тися серед слов'янських народів, після того як вони просвітилися світлом євангельської істини.

Перші ж сторінки руського літопису пов'язані з іменем святого великомученика. Літописець по­відомляє, що, коли Віщий Олег розгромив греків біля стін Константинополя (907), «злякалися гре­ки й говорили: це не Олега, а святого Димитрія по­слано на нас Богом».

З кінця X століття, одразу ж після Хрещення Русі, почало­ся і церковне вшанування святого на Русі

У 70-х роках XI століття було засновано в Києві Димитріївський монастир, відо­мий нині як Михайлівський Золотоверхий. Оби­тель було збудовано сином Ярослава Мудрого, ве­ликим князем Ізяславом, який у хрещенні отримав ім'я Димитрій (+1078). Мозаїчна ікона святого Ди­митрія Солунського із собору Димитріївського мо­настиря збереглася донині й зараз перебуває в Дер­жавній Третяковській галереї. У 1194—1197 роках великий князь Володимирський Всеволод III Ве­лике Гніздо, у хрещенні Димитрій, «звів церкву чудову на дворі своєму, на честь святого мучени­ка Димитрія, і прикрасив її гарно іконами та пись­мом» (тобто фресками).

Димитріївський собор і нині є окрасою древнього Володимира. Чудот­ворна ікона святого Димитрія Солунського з іко­ностаса собору також зберігається у Третяков­ській галереї. Вона написана на дошці від домовини святого великомученика, яку принесли в 1197 році з Солуні до Володимира. Одне з найцінніших зо­бражень святого — фреска на стовпі Володимирського Успенського собору, написана преподобним іноком-іконописцем Андрієм Рубльовим.

Свято­го Димитрія шанували і в роду святого Олексан­дра Невського, який назвав свого старшого сина на честь святого великомученика. Молодший же його син, святий благовірний князь Даниїл Московський (+1303), у 1280-х роках звів на честь святого великомученика Димитрія в Москві храм, який став першим кам'яним храмом Московського Кремля. Пізніше, в 1326 році, за князя Івана Кади­ти, цей храм було розібрано, а на його місці побу­дували Успенський собор.

Пам'ять святого Димитрія Солунського на Русі з прадавніх часів пов'язувалася з воїнським подви­гом, патріотизмом і захистом Вітчизни

Руські во­їни завжди вірили, що вони перебувають під осо­бливим заступництвом святого великомученика Димитрія.

У духовному досвіді Руської Православної Церк­ви шанування святого великомученика Димитрія Солунського тісно пов'язане з пам'яттю захисника Вітчизни та Церкви великого князя Димитрія Донського (+1389). «Слово про житіє та про кончину великого князя Димитрія Івановича, царя русько­го», написане в 1393 році, як і інші древні джерела, прославляє його як святого. Сам же князь Димитрій дуже шанував святого великомученика Дими­трія. У 1380 році, напередодні Куликовської битви, він урочисто переніс із Володимира до Москви го­ловну святиню Володимирського Димитріївського собору — ікону великомученика Димитрія Со­лунського, написану на дошці від домовини святого. У московському Успенському соборі було зроблено боковий вівтар на честь великомученика Димитрія. На честь воїнів, які загинули в Куликовській битві, було встановлено для загальноцерковного поминан­ня Димитріївську батьківську суботу. Вперше цю панахиду було відправлено в Тройце-Сергієвому монастирі 20 жовтня 1380 року преподобним Сергієм, ігуменом Радонезьким. На ній був присутній сам великий князь Димитрій Донський.

Святого великомученика Димитрія Солунського вшановують і в Україні

Діючі храми, освя­чені на честь святого, є практично в усіх єпархіях Української Православної Церкви. Тільки у столи­ці таких храмів декілька: наприклад, у Київсько­му Введенському чоловічому монастирі в нижньо­му поверсі Введенської церкви є храм, освячений в 1879 році на честь святого.

У Покровському храмі на Пріорці в Києві півден­ний боковий вівтар освячено на честь святих великомучеників Георгія Побідоносця та Димитрія Солунського. Сучасний кам'яний храм тут зведено в 1902—1906 роках на місці дерев'яного Димитріївського храму.

У Свято-Троїцькому соборі на Троєщині на честь великомученика освячено нижній храм.

Святому Димитрію присвячено й найстарішу дерев'яну церкву, що збереглася на території Киє­ва (в Жулянах). Перший храм на цьому місці було зведено в 1715 році монахами Софійського монас­тиря, якому до 1787 року належало село Жуляни. У 1847 році «через тісноту і старість» церкву розі­брали, а на її місці коштом казни звели нову, також дерев'яну, з куполом-маківкою. Ця церква згорі­ла від удару блискавки в 1859 році. Незабаром піс­ля пожежі на честь святого Димитрія було збудо­вано іншу, теж дерев'яну, церкву, яка існує донині. У 1936 році постановою Київської міськради храм було закрито, дзвони зняли, частину ікон знищили (за винятком тих, які вдалося врятувати парафі­янам). У церкві влаштували колгоспний склад. Во­сени 1941 року, під час нацистської окупації, храм відремонтували і знову почали відправляти богослу­жіння. Відтоді церква не закривалася.

***

На іконах святого великомученика Димитрія зображають як воїна в лускоподібних латах, зі списом і мечем у руках. На сувої звичайно пишуть мо­литву, з якою святий Димитрій звертався до Бога, молячись про спасіння рідної Солуні: «Господи, не згуби місто й людей. Якщо місто врятуєш і лю­дей — з ними і я врятуюся, якщо ж погубиш — з ними і я загину».

Житіє святого взято з видання «Святий великомученик Димитрій Мироточивий, Солунський»


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

Чому великомученика Димитрія Солунського греки вважали слов’янським святим?

А ще — чому віруючі знають святого ще й як Мироточивого, а воїни та градоначальники вважають його своїм покровителем.



Рубрики: Публікації | Святі та подвижники благочестя |

4093 переглядів / Коментарів: 3

Теги: мощи вмч. Димитрия Солунского |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Не лукавте Шановний! Не сійте

Не лукавте Шановний! Не сійте смуту! А на рідній мові Церква служить і буде служити.

З повагою.Спаси Господи!

а русский значит и не язык уже???

Благословите, святые отцы.

Ну как же так, что ж это происходит? Почему нет русской версии?

Может вы уже и служить на укр. мовi скоро будете?
Простите, но такая вот мысль наворачивается.

Ну что человеку из России нельзя зайти почитать новости на официальном сайте УПЦ,
или я вот из Луганска. Да, я знаю мову, но она у меня язык №2, на слух вобще без проблем,
но тяжело читать текст.

Спаси Господи! 

модератору: это 2-й вариант комментария, менее резкий

статья очень интересная, легкоусваеваимая - спасибо автору огромное. Статья написана о "славянском" святом на местном и государственном славянском языке, который еще в 20 веке в некоторых частях Руси (Галичине и Закарпатье) официально называли "руськой мовой". По этой объективной причине Ваш тон, уважаемый Георгий, антируський и антиславянский". Потому нормально - это когда в Украине все будет по-украински с дублированием на русский язык там, где это кому-то жизненно необходимо, а не наоборот. Все святые не были греками и тем более националистами, но патриотами своих государств и народов. И вели себя не по-имперски этично, но по-братски в данных вопросах.

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru