Партнери




    Вхід на сайт   >>
Розгорнути меню

підписати
відписати
  



Головна » Наші статті » Довідкові матеріали
65 років служіння Церкві
11 April 2011 15:05
Максим Мудрак

«Православний вісник» — найдавніше друковане видання в Українській Православній Церкві, що пройшло шлях від звичайного єпархіального журналу до офіційного органу, відомого не лише в Україні, а й далеко за її межами. Журнал пережив кілька відроджень і періоди занепаду, але завжди залишався невід’ємною складовою інформаційно-просвітницької діяльності Церкви. Цього року «Православний вісник» відзначатиме своє 65‑річчя.

Початок

Перш ніж розпочати розмову про історію самого «Православного вісника», треба сказати декілька слів про визначну подію, що стала відправною точкою в історії нашого журналу.

Серед віруючих Західної України традиційно існувало тяжіння до Православ’я. Про це свідчить масовий перехід греко-католиків у Руську Православну Церкву в 1914–1915 рр. Від 1890 р. і до початку Другої світової війни у США близько 90 000 емігрантів-русинів з Галичини та Карпат перейшли у Православ’я; в 1920–1930 рр. прагнення до возз’єднання з Православною Церквою особливо поширюється в Карпатському регіоні України, який після Першої світової вій­ни увійшов до складу Чехословаччини. В Галичині, де польська влада ставилася до цих тенденцій вороже, вони були слабкіші. На Лемківщині та в Галичині від 1923 до 1929 р. кількість тих, хто повернулися до Православ’я, становила близько 30 000 чоловік, а до 1933 р. ця цифра збільшилася до 60 000.

У травні 1945‑го у Львові було організовано ініціативну групу на чолі з протопресвітером Гавриїлом Костельником. За дев’ять місяців її діяльності результати були такими: свою прихильність до Православ’я висловило близько 900 священиків. Значна частина віруючих уніатів прагнули стати православними. Завершенням роботи ініціативної групи стало скликання Собору Греко-Католицької Церкви у Львові 8–10 березня 1946 р., засідання якого проходили в митрополичому кафедральному соборі святого Юра і тривало два дні. Головуючим був протоієрей Гавриїл Костельник. Серед учасників Собору були: єпископи — Станіславський Антоній, Дрогобицький Михаїл і священики Михаїл Мельник, Антоній Пельвецький та інші. На Собор прибули почесні гості: митрополит Київський Іоанн (Соколов), єпископ Львівський і Тернопільський Макарій (Оксіюк), єпископ Мукачівський і Ужгородський Нестор (Сидорук), керуючий справами Київського Екзархату протоієрей Константин Ружицький. Рішення Собору про возз’єднання з Руською Православною Церквою підтримали 997 із 1270 греко-католицьких священиків. Осо­бливим рішенням цього Собору від 8 березня стало створення особ­ливого єпархіального органу — «Єпархіальний вісник» (згодом перейменованого на «Православний вісник»). Головною метою журналу була просвітницька діяльність, спрямована на пояснення догматичних розбіжностей між православним і католицьким віровченням, історії Православ’я на Русі, літопис Львівської єпархії та катехізичні настанови.

Головним редактором журналу став отець Гавриїл, а літературним редактором Йосип Федорович Оксіюк, рідний брат єпископа Львівського Макарія. Ця співпраця, на жаль, не була тривалою — 20 вересня 1948 р., після богослужіння у Спасо-Преображенському соборі Львова, дорогою додому, отця Гавриїла було вбито двома пострілами з пістолета. Після цього трагічного випадку головним редактором став Йосип Оксіюк.

Перший час радянська влада хоч і не сприяла виходу журналу, але й особливих перепон не створювала. Але після приходу до влади Микити Хрущова, який обіцяв показати «останнього руського попа», працювати редакції журналу ставало дедалі складніше і, зрештою, у 1957 р. «Православний вісник» було закрито.

Перше відродження

Перше відродження «Православного вісника» відбулось у 1968 р. з ініціативи митрополита Київського Філарета (Денисенка) (нині позбавленого сану). До праці у відновленому журналі було запрошено Йосипа Федоровича як літературного редактора. Розпорядженням управління Екзархату України 8 грудня 1970 р. на посаду редактора журналу «Православний вісник» було призначено Преосвященнішого Володимира (Сабодана), єпископа Чернігівського і Ніжинського (нині Предстоятеля Української Православної Церкви). З приходом владики Володимира робота над часописом закипіла з новою силою, що зумовило вихід «Православного вісника» на вищий рівень і дозволило журналу стати офіційним виданням Київської Митрополії. Хоча робота над журналом велась інтенсивно й енергійно, проте наражалася на чималий опір з боку радянської влади. Комітет у справах релігії при Кабінеті Міністрів УРСР, Головліт та Цензурний комітет дуже прискіпливо слідкували за діяльністю журналу. Не можна було писати про просвітницьку, соціальну, культурну, не кажучи вже про духовну діяльність Православної Церкви. Нерідко зі статей вилучали цілі абзаци. Категорично не дозволялося друкувати фотографії, на яких була зображена велика кількість віруючих, а тим більше якщо на фото були діти.

Після першого відродження журнал набув не лише загальноцерковного значення, але й став голосом Української Православної Церкви, що лунав далеко за її межами. Понад 500 примірників журналу надсилалося за кордон у православні громади української діаспори у Західній Європі, Америці, Канаді, Австралії, Аргентині, Бразилії. Решту тиражу розповсюджували переважно у храмах Київської Митрополії та західноукраїнських областей.

Новий виток розвитку журналу можна віднести до підготовки святкування 1000‑ліття Хрещення Русі. В країні почалася «перебудова», і державна влада зважилася на діалог з Церквою. Святкування 1000‑ліття Хрещення Русі набуло світового значення, очі не лише української діаспори, а й усього світу, були прикуті до «колиски хрещення», Києва: як там ведеться підготовка? Тому церковні ЗМІ теж відчули покращення у ставленні до себе: вже можна було замовляти кольорові обкладинки і кольорові фото, публікувати знімки, зроблені під час богослужінь, на яких була присутня велика кількість людей, збільшилась періодичність видання — журнал почав виходити щомісяця. Редакція «Православного вісника» стала осередком релігійно-інформаційного просвітництва як для представників держави, так і для єпархіальних ЗМІ. Крім того, члени редколегії журналу стали першими викладачами відродженої Київської духовної академії і семінарії, а також учасниками багатьох культурно-просвітницьких заходів.

До редакції журналу все частіше почали звертатися представники інтелігенції України, проводилися круглі столи, зустрічі з працівниками «Літературної України». Гостями редакції були відомі режисери Сергій Параджанов та Леонід Осика, письменники Лесь Танюк, Іван Драч, Борис Олійник та багато інших відомих діячів культури.

У період від 1986‑го до 1992  р. «Православний вісник» переживав свій розквіт і набув найбільшого поширення. З кожним днем усе більше і більше людей усвідомлювали себе православними християнами. Можливо, інтерес до Православ’я не ґрунтувався на глибоких релігійних переконаннях, але він був живий і непідробний, тому потреба у просвітництві була актуальною як ніколи. Однак сумнозвісні події кінця 1991-го початку 1992 рр. якщо не перекреслили цей успіх, то завдали значного удару: Церква переживала розкол, а редакцію «Православного вісника» було закрито.

Друге відродження

Друге відродження пов’язано насамперед з ім’ям нині покійного протоієрея Іоанна Чернієнка, який став головним натхенником цієї визначної події. Було вкрай прикро бачити, що «Православний вісник» — журнал, створений для подолання розколу, почав видаватися у розколі. Після розколу колишній митрополит Філарет (Денисенко) забрав усі реєстраційні документи на журнал і запровадив його вихід у себе, тому через це виникала гостра необхідність якщо не повернути журнал Церкві, то хоча б відродити його. З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира отець Іоанн розпочав створення нової редколегії журналу. Помітивши ініціативну групу студентів Київських духовних шкіл, він запропонував отцю Владиславу (Софійчуку), на той час студенту семінарії, стати відповідальним секретарем відродженого «Православного вісника». Отець Владислав радо прийняв цю пропозицію. Робота над першими номерами журналу велася, образно кажучи, «на колінах», не було окремого приміщення і необхідної оргтехніки, однак це не завадило ентузіазму нової редколегії. Вдруге відроджений «Православний вісник» був явлений світу 15 січня 1996 р. Після виходу кількох номерів редакція отримала окреме приміщення — кімнату в 39-му корпусі Києво-Печерської Лаври, й необхідну техніку.

Редакція на початку складалася з одного верстальника, одного набірника, двох редакторів-коректорів, літературного редактора, штатного журналіста, відповідального секретаря і головного редактора. Окрім роботи над журналом редакція продовжила роботу над іншим новоствореним офіційним виданням УПЦ — «Православною газетою».

Величезну увагу роботі над «Православним вісником» та «Православною газетою» приділяв Блаженніший Митрополит Володимир. Матеріали газети та журналу подавались на розгляд Блаженнішому, який переглядав чи не кожну статтю і вносив свої виправлення та зауваження.

У «Православному віснику» друкувалися офіційні матеріали, огляди стану сучасних справ в Українській Православній Церкві, статті, присвячені поясненню догматів Церкви, історії Церкви, історії і сьогоденню Помісних Церков, було порушено чимало соціальних питань та багато іншого. Окрім того, видавництво працювало над таким офіційним періодичним виданням УПЦ, як «Церковний православний календар», видавало богослужбову та просвітницьку літературу, репродукції ікон.

Слід зазначити, що видавництво завжди мало гостру потребу в кадрах. Не так вже й просто було знаходити водночас віруючих та професійно підготовлених авторів, літературних редакторів, коректорів, фотографів, верстальників та дизайнерів.

Від 2000 до 2007 р. роботу видавництва очолював архімандрит Іларій (Шишковський), нині — єпископ Макарівський, вікарій Київської Митрополії. У зв’язку з тим, що розповсюдження газети, у порівнянні з журналом, було більш ефективним, газеті приділялося більше уваги. Вона почала виходити двома мовами — українською та російською. Було організовано передплату. Дещо змінилася її назва — «Церковна православна газета».

У квітні 2007 р. «Православний вісник» тимчасово припинив видаватися. На цей час у видавничій справі УПЦ назріла необхідність реформування роботи. Тому було прийнято рішення спочатку підняти рівень «Церковної православної газети», а потім знову братися за журнал. Робота над офіційними друкованими періодичними виданнями була доручена Синодальному інформаційно-просвітницькому відділу, а видання книжкової продукції — Видавничому відділу УПЦ.

Третє відродження

Третє відродження журналу було присвячено ювілею Блаженнішого Митрополита Володимира — людини, яка стояла біля витоків усіх трьох відроджень «Православного вісника» і сьогодні є його головним редактором. Нововідроджений журнал вийшов 20 грудня 2010 р.

Перед співробітниками редакції стоїть дуже відповідальна місія — не лише гідно продовжити роботу в найдавнішому друкованому виданні Української Православної Церкви, а й надати йому нового розвитку та поширення. Редакція журналу запрошує до співпраці православних журналістів, чекає відгуків та запитань від читачів.

Матеріал надано «Церковною православною газетою»


Код для вставки у блог / сайт

Переглянути анонс

65 років служіння Церкві

«Православний вісник» — найдавніше друковане видання в Українській Православній Церкві, що пройшло шлях від звичайного єпархіального журналу до офіційного органу, відомого не лише в Україні, а й далеко за її межами.



Рубрики: Публікації | Довідкові матеріали |

2318 переглядів / Коментарів: 0

Теги: Церковна православна газета | 75-річний ювілей Блаженнішого Митрополита Володимира |
Додати свій коментар

Версія для друкуВерсія для друку

Корисна стаття?

Post new comment

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
CAPTCHA
This question is for testing whether you are a human visitor and to prevent automated spam submissions.
Image CAPTCHA
Enter the characters shown in the image.


Попередні матеріали
Також у розділі
Статті цього автора


Найцікавіше з архівів сайту



Цікаві статті








 

Шукайте нас у соціальних мережах та приєднуйтеся!

facebook twitter

vk

раскрутка и продвижение сайтов Ми в ЖЖ:  pvu1

Add to Google - додати в iGoogle

Ми на 


Православіє в Україні

Усе про життя Української Православної Церкви

добавить на Яндекс



© Усi права на матерiали, що опублiкованi на сайтi, захищенi згiдно з українським та мiжнародним законодавством про авторськi права. У разi використання текстiв з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на «Православіє в Україні» обов`язкове, при використаннi матерiалiв в Iнтернетi обов`язкове гiперпосилання на 2010.orthodoxy.org.ua. Адреса електронної пошти редакцiї: info@orthodoxy.org.ua

    Рейтинг@Mail.ru